Спеціально для Крим.Реалії
Будь-який компроміс ‒ це простір для взаємних поступок. І він неможливий, коли поступки ‒ односторонні. Всі розмови про діалог між Києвом і Москвою впираються в одну проблему. Повноцінні переговори можуть бути успішними лише тоді, коли обидві сторони живуть у рамках більш-менш схожої системи координат. Коли вони щонайменше домовилися про те, що вважати чорним, що вважати білим, і коли в них є спільний понятійний апарат. А саме ці речі ‒ головний дефіцит у стосунках Росії й України упродовж останніх трьох років.
Росія була налаштована отримати в якості застави під ці кредити найголовніші шматки промисловості України. Такі, як, наприклад, «Турбоатом», «Південмаш» чи «Антонов»
Екс-депутат Держдуми Росії Ілля Пономарьов в одному зі своїх інтерв'ю розповідав, що вся історія про 15-мільярдний кредит, який Москва обіцяла Віктору Януковичу 2013 року, була придумана не тільки заради торпедування Асоціації між Україною і ЄС. Він говорить про те, що Росія була налаштована отримати в якості застави під ці кредити найголовніші шматки промисловості України. Такі, як, наприклад, «Турбоатом», «Південмаш» чи «Антонов». Із урахуванням того, що Віктор Янукович намагався всіма силами переобратися на другий термін, а для цього йому потрібно було зберегти хоч якусь подобу економічної стабільності в країні ‒ в офіційного Києва просто не залишалося ніякого вибору. Він змушений був погоджуватися на будь-які умови, просто щоб дотягнути до президентських перегонів.
І тому Майдан викликав таку лють у Москві. У Кремлі визнали це порушенням уже досягнутих домовленостей ‒ там вважали, що ті, хто організував протести в центрі Києва, намагаються зірвати вже укладену угоду ‒ таку вигідну для Росії й настільки безальтернативну для Києва.
І було безглуздо пояснювати Москві, що за протести потрібно дякувати не якомусь зовнішньому чи внутрішньому «закуліссю», а самому Віктору Януковичу. Російська влада в принципі не вірить у суб'єктність обивателя, у те, що він здатний виходити на вулиці і протестувати. Кожен судить по собі ‒ і російський політичний істеблішмент намагається міряти Україну за російським лекалом.
Росія впускає головне: що народ ‒ це теж володар ресурсу
Офіційна Росія не боїться народу, тому що вірить лише в ресурс. Вона переконана в тому, що будь-які потрясіння неможливі, якщо в ці потрясіння хтось конкретно не інвестував. І в цей самий момент вона впускає головне: що народ ‒ це теж володар ресурсу. Так, цей ресурс розрізнений, атомізований, і має відбутися щось дійсно резонансне, щоб об'єднати достатню кількість носіїв цього ресурсу. Але до кінця 2013 року втома України від Віктора Януковича була надто вже велика.
Втім, Москва все одно б не повірила в природність того, що відбувається. Їй куди звичніше шукати ‒ і знаходити ‒ теорію змов. А в соціології є поняття «теореми Томаса»: якщо люди сприймають ситуації як дійсні, то ці ситуації дійсні за своїми наслідками.
І все, що ми спостерігаємо останні три роки, ‒ це якраз-таки наслідки придуманої в Кремлі реальності. Тієї самої, в якій Кремль готувався викупити головні українські активи. Тієї самої, в якій Майдан був створений штучно, щоб зірвати цю угоду. Тієї самої, в якій Крим і Донбас мали бути покаранням для всіх, хто спробував учинити замах на інтереси Москви.
І як накажете з ними домовлятися?
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
