Спеціально для Крим.Реалії
Анексія Криму й окупація Донбасу зробили електоральний переворот. Уперше за чверть століття в українських виборах не беруть участь жителі регіонів зі сталими прорадянськими поглядами. Але це не означає, що в Москви в Україні сьогодні не залишилося союзників. Вони є ‒ нехай навіть і не знають про це.
Сам собою реванш «регіоналів» під іншим партійним брендом неможливий. У них залишилися прихильники, але цих людей недостатньо, щоб обнулити підсумки Майдану. Втім, якщо Москва хоче здобути перемогу, їй досить зробити ставку на цілком патріотичних за своєю риторикою українських популістів.
Обиватель може дозволити собі бути короткозорим і бажати простого. А політик ‒ ні
Їм під силу зірвати виділення будь-якого західного кредиту ‒ відмовившись скорочувати соціальні пільги. Їм під силу поховати рештки інвестиційної привабливості Києва, оголосивши про націоналізацію. Вони можуть зафіксувати курс гривні відносно до долара й поховати валютний ринок. Запровадити регулювання цін. Зобов'язати банки списати кредити валютним позичальникам. Заборонити експорт пшениці. Хтось скаже, що проблема українського популізму в тому, що на ці гасла є попит ‒ і буде правим лише почасти. Тому що обиватель може дозволити собі бути короткозорим і бажати простого. А політик ‒ ні. Просто тому, що йому за статусом належить виконувати роль «запобіжника від дурості».
Суспільство можна розділити на дві частини. Одна частина живе за законами безумовних рефлексів і природних інстинктів. Для яких наріжний камінь ‒ егоїзм і емоції. Таким суспільством дуже легко управляти ‒ воно легко вірить будь-яким обіцянкам, якими б нездійсненними вони не були. Воно не хоче непопулярних кроків, не вірить в еволюційний шлях, не бажає жертвувати миттєвим заради концептуального й не бажає визнавати будь-які інтереси, які знаходяться за межами вхідних дверей.
Інша частина суспільства ‒ це та, що виробила в собі умовні рефлекси. Яка знає, що лікування буває неприємним, що будь-яка гульня закінчується похміллям і що в будь-якого кроку бувають наслідки.
Різниця між цими двома прошарками схожа на різницю між безвідповідальністю дитини й поведінкою дорослого.
Еліта в суспільстві виконує роль соціального запобіжника. Саме вона має гальмувати «природні реакції»
Перша група ‒ це народ, який має право на риторичні питання. Інша частина ‒ це еліти: політичні, громадські, інтелектуальні ‒ які на ці риторичні запитання права не мають. Зате вони можуть давати відповіді на старі риторичні питання чи ж формулювати нові, співзвучні епосі. В цьому розподілі немає нічого принизливого ‒ вимагати від усієї країни надпроникності й далекоглядності було б наївно. Тому будь-яка еліта в суспільстві виконує роль соціального запобіжника. Саме вона має гальмувати «природні реакції», прораховувати наслідки, ухвалювати виважені рішення і брати на себе відповідальність.
Якщо суспільство ‒ це організм, який у природному пориві відсмикує руку від уколу, то еліти ‒ це той мозок, раціо, сіра речовина, яка визнає необхідність устромити шприц у соціальну вену. Сьогодні проросійська партія ‒ це не та, чого хоче Митний союз, а та, що хоче розірвати мінські угоди заради негайного наступу. Сьогодні прокремлівський політик у Києві ‒ це не той, хто за «другу державну», а той, хто хоче повернути старі тарифи. Сьогодні Україні загрожує не червоний прапор із серпом і молотом, а лівацька риторика, яку взяли на озброєння хлопці з ідеологічно вивіреними обличчями.
Вони зовсім не обов'язково є чиїмось проектом, вони можуть бути щирими у своїх спічах, цілком імовірно, що вони справді хочуть щастя для всіх і щоб ніхто не пішов ображений. Але це нічого не змінює. Тому що вони самі не хочуть думати про наслідки. Живуть безумовними рефлексами. Не бажають розуміти всю складність навколишньої реальності. Так само як не хочуть розуміти й те, що сьогодні реформи в країні нагадують процес капітального ремонту працюючого двигуна.
Утім, ненавмисне вбивство не перестає бути злочином. Особливо, якщо йдеться про цілу країну.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
