Спеціально для Крим.Реалії
Орвелл відчував би себе нещасним. Будь-яка антиутопія блідне, коли на арені російського парламенту починають виконувати соло колишні українські чиновники. Причому куди важливіше не те, що вони говорять, а як на це реагують.
Адже справа навіть не в тому, що Наталія Поклонська безграмотна. І не в тому, що вона фразу з роману «Лихо з розуму» приписує Олександру Суворову. Зрештою, будемо поблажливі – кожен має право на помилку, нехай навіть таку безглузду. Куди примітніше те, що слідом за досконалою помилкою не сталося її ж – помилки – визнання.
У Росії якщо чиновник суперечить реальності, то тим гірше для реальності
Що, здавалося б, простіше – посміхнутись і визнати обмовку? Мовляв, справи, метушня, цитата згадалася, а авторство – ні. Але це можливо де завгодно, але тільки не в рамках російської владної парадигми. Тому що в Росії якщо чиновник суперечить реальності, то тим гірше для реальності.
Захищати Наталію Поклонську кинулися штатні й позаштатні пера влади. Один розповів, що Поклонська стала жертвою української антиросійської освіти, а тому звинувачувати потрібно не її, а «хунту». Інший соромливо написав, що в Поклонській важливий патріотизм, а не ерудиція. А третій підкреслив, що Поклонська – людина з гуманістичними ідеалами, що куди важливіше формальної «освітянщини».
Це приголомшлива історія про таблицю множення. Є факт: двічі два – чотири. Є хибне твердження: двічі два – три. Але якщо помилки припускається чиновник, то цілий рій афільованих і підгодованих авторів пускаються в розлогі міркування про те, що помилки не було, тому що два слова з трьох були вимовлені правильно.
Те, що відбувається, – це історія про створення презумпції невинності. Ти можеш говорити що завгодно і про що завгодно. І для твого захисту знайдуться навіть не адвокати, а прокурори. Вони не захищатимуть тебе – вони нападатимуть на інших. Захищаючи право людини з посадою тріумфувати в своїх помилках.
І це ж історія не про цитату. Це історія про модель поведінки.
Що в Росії повинна зробити людина в мундирі, щоб її було непристойно виправдовувати?
У такі моменти хочеться лише зрозуміти – а де, власне, грань, за якою помилка буде названа своїм іменем? Що в Росії повинна зробити людина в мундирі, щоб її було непристойно виправдовувати? Посадити невинного? Відібрати чуже? Назвати біле – чорним і навпаки? Втім, всі ці стадії Наталія Поклонська вже з успіхом переступила.
І коли колишній співробітник міністерства юстиції України, а нині член Ради Федерації РФ Ольга Ковітіді виступає з ідеєю відзначати День Довіри присяги, я розумію, що цієї межі зовсім не існує.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
