Росія повністю переселилася в антиутопію Орвелла, вважає американський коментатор і попереджає американських кандидатів на президентську посаду, що не помічати цього вже не можна. Британський коментатор із сумом констатує, що ЄС складається вже з 27 країн, принаймні так стверджують на саміті у Братиславі. Він дає запізнілу пораду керівникам Євросоюзу говорити більше про те, що він дає рядовим громадянам, а не сперечатися з популістами про те, чи ЄС нівелює національні відмінності. Сама ж Британія спостерігатиме тепер за цим розвиток із-за меж ЄС. І про те, що велика нація заслуговує на те, щоб демонструвати свою високу культуру, пише оглядач у виданні Атлантичної Ради. Він зауважує, що Україна має першокласний філармонічний оркестр, на який вона не звертає жодної уваги.
Росія живе цілком за Орвеллом, вважає автор коментаря, який публікує газета Washington Post. Такого висновку Джордж Вілл доходить після того, як в Росії взяли на озброєння методи «міністерства правди» з роману-антиутопії англійського письменника. Сучасна тиранія потребує контролю над пам’яттю і встановлює, що є правдою ретроактивно, пише автор, маючи на увазі засудження російським Верховним судом блогера, чий злочин полягав у тому, що він у своєму блозі написав, що нацистська Німеччина окупувала Польщу разом із Радянським Союзом, чим розпочала Другу світову війну. Таємний пакт Молотова-Ріббентропа, який уможливив розподіл Східної Європи, канув у орвеллівські «дірки пам’яті».
Але російський Верховний суд вирішив, що своєю заявою блогер намагається заперечити факти, встановлені Нюрнберзьким трибуналом, що дійсно визнав нацистський режим у розв’язанні війни проти Польщі, але, оскільки він був судом переможців, зігнорував співучасть у цьому злочині СРСР.
Коментатор газети Washington Post вважає, що в Росії збереглася спадкоємність від радянської системи, і кандидат у президенти Хілларі Клінтон мала б прочитати про це у книжці «Новий цар: зліт і царювання Володимира Путіна», щоб протверезити політика й позбавити його мрій про можливість «перезавантаження» у стосунках із Росією.
Радянський Союз був схожий на грабіжника, який перевіряв усі двері в готелі, поки не знайшов ті, що легко відкривалися. Путін, який знайшов, що двері до Криму були незачинені, тепер штовхає двері до решти України. Кандидат у президенти від демократів не зрозуміла, що це є бандократичний режим, а її суперник захоплюється Путіним, бо той «принаймні є лідером». Колись аналітики пророкували, що дві системи в майбутньому чекає «конвергенція», що вони стануть більш схожими одна на одну. І, на думку американського спостерігача, зараз вони дійсно стають більш схожими – в обох країнах політика, що не рахується з фактами, стає нормою.
«Російський Верховний суд засуджує блогера за пост: «Комуністи та Німеччина напали на Польщу, розпочавши Другу світову війну»
Британський часопис The Guardian напередодні зустрічі країн ЄС у Братиславі пише про те, яким буде Євросоюз із 27 членами, без Британії.
Для ЄС 27 є багато невідомих, не в останню чергу тому, що втрата Великої Британії є великим ударом. Тож не дивно, що президент Жан-Клод Юнкер спробував підняти бойовий дух, кажучи, що «Brexit не несе загрози для ЄС». Але навіть якщо Європа не повинна бути списана, то є проблема в тому, щоб переконати людей за межами офісів інститутів ЄС і в будинку середньостатистичного громадянина.
Юнкер наголошує на тому, що Європа не означає стирання національної тотожності, незважаючи на те, що саме так стверджують популісти. І цього недостатньо, вважає британський оглядач. ЄС повинен розповідати більше про те, що він робить для звичайного громадянина, наприклад, коли комісія змушує компанію Apple виплатити рекордні 13 мільярдів євро податків. Соціально-економічні фактори, поряд із безпекою і кращим почуттям колективного управління в умовах глобалізації, повинні, на його думку, бути ключовою частиною стратегії виживання ЄС.
Доки Європа дивиться вперед, Британія залишається позаду, заплутавшись у власних умовах невизначеності зовні, але дивлячись всередину ЄС із жалем, додає британський оглядач.
«Британію не запрошено: дивіться тепер ззовні, ви ж не бачили користі ЄС»
Оглядач «Атлантичної ради» порушує болюче для України питання підтримки культурного життя з боку держави. Незважаючи на творчий вибух в Україні після Майдану, про який уже багато писали в західній пресі, автор коментаря Владислав Давідзон вважає, що Україна не приділяє першочергової уваги підтримці й поширенню своєї культури, як це роблять інші розвинуті країни.
Він усвідомлює, що за умов війни й економічної кризи в держави можуть бути інші нагальніші потреби, але людина й суспільство не живуть тільки проблемами безпеки, тому серед довгострокових завдань має бути вироблення й поширення своєї високої культури, переконаний оглядач.
Прикладом неуваги держави до тих талантів, які вона має, Владислав Давідзон вважає долю Одеського філармонічного оркестру, який виступає вдома й за кордоном, був першим оркестром, що мав гастролі в Америці, створює оригінальну програму й має головним диригентом американця Гобарта Ерла. І весь цей час на більшість своїх витрат оркестр самостійно знаходив гроші.
Але філармонія, про яку провідний американський фахівець із акустики говорить, що «вона могла би скласти конкуренцію кращим європейським залам» після реконструкції, з 1993 року працює як казино, доходи від якого ідуть керівництву Одеської області.
Оркестр не має фундації, закон про доброчинність так і не був ухвалений, гастролі й виступи запрошених виконавців робляться суто на дружній основі й особистих контактах, але, як говорить диригент, «цьому є своя межа». І хоча зараз важко очікувати, що фінансова ситуація покращиться, потрібно хоча б подумати про реконструкцію культурної галузі. Бо суспільство представляють його культурні установи, й велика країна, без сумніву, заслуговує принаймні одного першокласного філармонічного оркестру.
