Про екологічні проблеми в Росії говорять дедалі менше і менш професійно. Діяльності журналістів, які намагаються розслідувати ці проблеми, всіляко перешкоджають державні органи, і це небезпечно не лише для самих росіян, але й для жителів країн навколо них, особливо для мешканців Криму. Адже російські військові використовують півострів як свою нову військову базу, говорить один з найвідоміших у Росії журналістів-розслідувачів Григорій Пасько. Свого часу, за передачу даних про забруднення Японського моря російськими ядерними відходами, його засудили в Росії як японського шпигуна. Нині він продовжує займатися розслідуваннями, для чого створив Співдружність журналістів-розслідувачів і зареєстрував її у Чехії.
– Що змінилося внаслідок Ваших публікацій в Росії та після судового процесу над Вами?
– Російська Федерація припинила викиди радіоактивних відходів у Японське море. Ура! Російська Федерація, як і раніше, приховує всі свої атомні справи від усього світу. І журналісти не пишуть на цю тему, ніби і на Далекому Сході та на півночі немає підводних атомних човнів і проблем, пов’язаних з ними. Екологів продовжує переслідувати ФСБ, екологічні організації щезають особливо активно після ухвалення закону про іноземних агентів. Але екологічних проблем в Росії менше не стало. Найбільшим порушником, як і раніше, є держава, а не якісь там браконьєри, бо не вони винні у величезних розливах нафти та масовій вирубці лісів.
Про екологію взагалі почали писати набагато менше
Про екологію взагалі почали писати набагато менше. Я пригадую часи, коли кожний притомний канал чи газета, мали екологічну рубрику, зараз цього немає. Зараз про це пишуть тільки у випадку якось катастрофи, і то про екологію згадують побіжно.
– Минулого року Російський фонд підтримки журналістів-розслідувачів влада внесла до спису іноземних агентів, у зв’язку з чим Вам довелося закрити цю організацію. Як тепер працюють журналісти-розслідувачі, зокрема ті, що займаються екологічними питаннями?
– Вмирає екологічна журналістика, і як жанр вмирає розслідувальна журналістика. Особливо ненависні російській владі журналісти-розслідувачі. І особливо ненавидіти російська влада почала їх після «панамського скандалу», «ролдугінських скрипок», і після того, як «Новая газета» почала писати про жінок і яхти всяких Сєчиних, Шувалових, і про все це. За моїми даними, в багатьох університетах навіть цей жанр журналістики виключають з програм, щоб ніхто цим не займався і всі взагалі про таке забули. Все до цього йде.
– Екологічні проблеми Росії почали впритул цікавити українську аудиторію після того, як Росія окупувала частину української території, і, як вважають багато українських експертів, почала перетворювати Крим на свою військову базу. Ви, як військовий журналіст-розслідувач, що можете сказати про рівень екологічної небезпеки в Криму?
Потрібно було б відмовитися від військового використання півострова
– Екологічними проблемами Криму я ніколи не займався і погано уявляю собі, які вони там є. Але навіть якщо їх взагалі там ніколи не було і туди прийшла Російська Федерація, то попереджаю відразу: чекайте екологічних проблем. І якщо врахувати нинішню ситуацію, то в першу чергу це – військовий аспект. Буде привезено зброю, влаштовано бази, військові візьмуть під свої потреби ділянки узбережжя, це буде в першу чергу, бо так було завжди, так є зараз і буде у майбутньому. Нічого нового тут не буде. Це не Чорногорія і не Хорватія, де взялися розбудовувати туристичну інфраструктуру. А в Криму я в це не вірю, бо для цього потрібно було б відмовитися від військового використання півострова, засукати рукави і років через 50 мріяти про те, що він би став оздоровницею, яка було б конкурентоспроможною поруч з якимись Хорватіями і Чорногоріями.
– Як ми дізнаємося, якщо якась катастрофа станеться в Криму, враховуючи заяви про те, що туди завозять ядерну зброю?
– Дуже хороше запитання. Як ми про це дізнаємося? Дійсно, там зараз складається така ситуація, що звідти і птах не вилетить, не те, щоб правдива інформація. Може так бути, що і не дізнаємося. Бо це є мілітаризована окупована зона, яка може жити по таких військових законах, що ми можемо і не дізнатися. Як ми не знали про трагедії, що були пов’язані з розливом радіоактивності, трагедія в бухті Чажма, коли там на ремонті вибухнув ядерний човен. Про них ми дізналися лише багато років пізніше. Так що може бути і так, я допускаю.
– Цього року минули 30-ті роковини Чорнобильської аварії, найбільшої екологічної катастрофи в історії України, яку радянське керівництво намагалося приховати. Як би Ви порівняли рівень закритості щодо екологічних проблем у Росії тоді та зараз?
– Ситуація є кращою в сфері поширення інформації, у сфері здобуття інформації за допомогою технічних засобів. Це ще дає якусь надію на те, що якась катастрофа не буде прихована.
Мені в Норвегії показали програму, що за температурою, яку заміряють із супутника, дозволяє відстежувати рух нафтових плям в морі
Мені в Норвегії показали програму молодих норвезьких учених, яка за температурою, яку заміряють із супутника, дозволяє відстежувати рух нафтових плям в морі. Вони мені показали узбережжя Норвегії та інших країн, які видобувають нафту, і показали мені узбережжя Сибіру, де працюють «Транснєфть», «Роснєфть», – ну це просто жах. Російські журналісти туди не літають, туди літаки не літають, а добратися туди можна лише на вертольотах самої «Роснєфті» чи «Газпрому». А тут, бачите, все можна подивитися. І я думаю, що коли якась катастрофа може загрожувати сусіднім державам, то ці сусідні держави це відстежують. Так само, як японці відстежували, що росіяни зливають в Японське море.
