Спеціально для Крим.Реалії
Я чітко пам'ятаю обіцянки, які роздавала Росія в Криму напередодні анексії. У них ішлось про те, що кримчани прокинуться у «багатій» країні. Але натомість їм підсунули «сильну».
Останні дослідження «Левада-центру» досить наочні. Вони ілюструють те, наскільки еволюціонувало сприйняття Володимира Путіна серед самих росіян. І справа не в рівні довіри – ці показники досить стабільні, і їхні коливання не настільки істотні. Важливо інше – Володимир Путін за шістнадцять років свого правління перетворився з президента «надій на майбутнє» у президента «обороноздатності».
Дванадцять років тому жителі Росії вважали головним досягненням свого президента «підвищення рівня життя, зростання зарплат і пенсій» (24%). На другій сходинці стояло «підвищення оптимізму, надії на швидке поліпшення справ у країні» (13%). На третій – «економічний розвиток» (10%).
До 2016 року все кардинально змінилось. І ось уже росіяни серед досягнень на перше місце ставлять «підвищення боєздатності і реформу збройних сил», «зміцнення міжнародних позицій Росії» і «вирішення чеченської проблеми». Успіхи в боротьбі з олігархами, корупцією і підвищення рівня життя – наприкінці списку.
По суті, в сучасній Росії довіряють лише силовикам, що характерно для порядку «обложеної фортеці», яку продукує державна пропаганда
Характерно, що на цьому тлі головними інститутами, які викликають у росіян довіру, стають армія, церква і спецслужби. ЗМІ, суд і поліція – серед аутсайдерів. По суті, в сучасній Росії довіряють лише силовикам, що характерно для порядку «обложеної фортеці», яку продукує державна пропаганда.
І це досить показова еволюція.
Тому що в Україні довгий час жили ілюзорною Росією – тією, яку транслювало російське телебачення. І Крим не був винятком. Зрозуміло, що від самих кримчан під час анексії мало що залежало – результати «референдуму» приречені були бути цілком собі північнокорейськими. Але сама Росія, яка в кращих східних традиціях вирішила викрасти наречену, обіцяла півострову «добробут і процвітання».
А в результаті кримчани відкрили для себе зовсім нову реальність. Вони потрапили до самого епіцентру ломки. У той самий момент, коли Володимир Путін полишив надії стати Рузвельтом і повторити його економічне диво. Натомість він вирішив зайнятись імперським будівництвом, яке незмінно супроводжує ідеї самообмеження в ім'я «великих цілей». Замість економічних досягнень – тема історичного реваншу. Замість побутового комфорту – повістка відродження армії.
Усі, хто на півострові сподівався на процвітання і добробут, не врахували того, що саме ця стратегія розвитку стала неможливою після захоплення регіону
Власне, анексія Криму і була поворотним моментом від одного вектора розвитку країни до іншого. Всі, хто на півострові сподівався на процвітання і добробут, не врахували того, що саме ця стратегія розвитку стала неможливою після захоплення регіону. Та Росія, яка могла ставити перед собою завдання «наздогнати Португалію за рівнем ВВП», була можлива лише в миролюбній своїй редакції, яка раз у раз говорила про домінанту міжнародного права. Щойно вона через це право переступила, то остаточно закрила питання про перспективи бюргерства і міщанства для власних громадян.
Утім, самі росіяни з цим уже змирились і називають військову операцію у Сирії (8%) і анексію українського півострова (7%) одними з головних досягнень російського президента (щоправда, при цьому 51% взагалі не зміг таких досягнень назвати). Інша справа, що самим кримчанам Росія обіцяла зовсім інший сценарій, прикидаючись тією колишньою, що пішла в небуття з того самого моменту, як оголосила Крим своєю власністю.
І коли російські чиновники кажуть, що півострову просто потрібно трохи потерпіти – вони лукавлять. Терпіти доведеться довго. Рівно доти, поки в історії з півостровом не буде поставлено крапку.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
