Спеціально для Крим.Реалії
Місце Сергія Меняйла в Севастополі зайняв Дмитро Овсянников. Все це – на тлі рішення ЦВК РФ про заборону прямих виборів голови міста. Показова ілюстрація того, що щирість для Кремля небезпечніша за лояльність.
Тема прямих виборів мера Севастополя мусувалася весь 2014 рік – відразу після анексії. Вважалося, що Україна не погоджувалася на цей формат через занепокоєння, що жителі міста проголосують за промосковського кандидата. Але ось сталася анексія, Україна захищається від «російського світу», Москва безальтернативна для півострова. Здавалося б – ніяких перешкод.
Але прямі вибори знов опинилися під забороною. А все тому, що Москві потрібна не щирість, а лояльність. Тому що перше не гарантує друге. Тому що завтра мешканці міста можуть вважати креатуру Кремля недостатньо патріотичною і проголосувати за когось іншого.
Кремль сам зрощував таке «вільнодумство» у кримчанах – цьому сприяла публічна позиція Москви, яка раз у раз стверджувала, що Крим змінив прапори самостійно
Кремль сам зрощував таке «вільнодумство» у кримчанах – цьому сприяла публічна позиція Москви, яка раз у раз стверджувала, що Крим змінив прапори самостійно. Що війська лише «допомагали забезпечувати демократичний процес». Що операція зі зміни юрисдикції – справа рук суто і винятково самих кримчан. Захід у це не повірив, але ось частина самих жителів півострова – ще й як.
І коли вони і справді стали вважати себе архітекторами нового стану справ – Москві довелося вмикати задній хід. Рубати ініціативу з місць. Зрізати найбільш активних. Знімати з потягу тих, хто вирішив, що крокувати можна і не лавами.
Найбільш кон'юнктурні у Криму встигли відчути і зрозуміти новий тренд. І тепер вибрали нову стратегію. Яка вкладається у формулу «погодження».
Тепер вони намагаються в усьому погоджуватися з Москвою на випередження. Знаходять виправдання будь-якій державній дурості або підлості. Не піддають сумнівам будь-яке рішення і заяву – якими цинічними вони б не були. Ідеальні піддані. Напевно, їх навіть у чомусь можна зрозуміти.
Тепер вони знаходять виправдання будь-якій державній дурості або підлості
Тому що найжахливіше відчуття у житті – це відчуття безпорадності. Коли від тебе нічого не залежить. Коли з твоєю думкою ніхто не рахується. Коли ти нуль, nihil, ніщо. Пил під колесами імперської колісниці. Людина, чийого імені не знають, тому що з тобою немає сенсу про щось говорити.
Кримчани сьогодні опинилися у державі, яка найменше готова до когось прислухатися – так само і до них самих. І тепер проросійські активісти намагаються погоджуватись з Кремлем тотально і беззастережно – просто щоб довести самим собі правильність того, що сталося у лютому-березні 2014-го. Адже інакше є ризик виявити, що твоя думка нікому не цікава. А якщо погоджуватися – то залишається ілюзія, що твоя думка просто збіглася з найвищим рішенням. І що Кремль діє і в твоїх інтересах, а не тільки у своїх власних.
Тому ті, хто мріяв про Росію, будуть погоджуватися з Москвою до останнього. У всьому. Завжди. Інакше це рівнозначно визнанню власної нікчемності. Тої самої, яка для самого Кремля давно є аксіомою, котра не потребує доказів.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
