Спеціально для Крим.Реалії
Всепрощення – прекрасна християнська традиція, яка здатна поховати державу. Скандал у масштабах країни забувається за тиждень. Грандіозний скандал – за півтора. Жодне журналістське розслідування не спроможне відправити політика у відбій. Ми продовжуємо жити в країні, в якій немає інституту репутації.
Ми не пам'ятаємо нічого. Можна підписувати невигідні газові контракти з Кремлем і продовжувати накопичувати рейтинг. Можна брати хабарі в прямому ефірі й отримувати нагороду від глави МВС. Можна жити в елітному будинку на 400 квадратів і брехати на всю країну, що оренда коштує двісті доларів на місяць. І хіба бодай щось із цього вплинуло на долю Тимошенко, Мосійчука чи Ляшка?
Ігор Кононенко продовжує вершити долі фракції БПП – публічні звинувачення Айвараса Абромавічуса забуті. Геннадій Кернес рулить Харковом – його участь у сепаратистських тусовках дарована. «Опозиційний блок», чиї однопартійці носять у Криму партквитки «Єдиної Росії», продовжує розгойдувати країну на дострокові вибори – тому що небезпідставно сподівається на реванш.
Злопам'ятність – це не про Європу і навіть не про демократію. Це про головну запоруку виживання організму
Можливо, причина в тому, що українські території занадто довго були частиною чужих імперій – і населення звикло сприймати категорію «права» як щось вороже, що обслуговує інтереси метрополій. У результаті правовий нігілізм сприймається як норма, а обиватель звикає судити про все за допомогою категорій «наші» і «чужі». І вже коли «наші» – то прощати можна все, пояснюючи будь-які помилки кумира ворожими підступами або ж універсальним «а хто не краде». А тому будь-який скандал у найліпшому разі здатний підсилити антирейтинг політика, але не здатний зменшити рейтинг. Здатний збільшити кількість тих, хто його від самого спочатку «своїм» не вважав, але не здатний похитнути тих, хто спочатку його підтримував.
Але це пояснення все одно слабо тягне на роль виправдання. Тому що злопам'ятність – це не про Європу і навіть не про демократію. Це про головну запоруку виживання організму. Це на кшталт щеплення, коли боротьба з легкою формою інфікування унеможливлює повторне зараження. Так, вірус час від часу мутує і процедуру доводиться повторювати – але це лише підтверджує загальну закономірність.
Попит на нові політичні сили програє звичці вірити старим. В суспільстві так і не з'явилося бажання міряти всіх однією правовою гребінкою
«Своїх» вірусів не буває – так само, як і «чужих». Все визначає функціонал: якщо явище скомпрометовано, то воно має бути відторгнене. Саме через те, що ця схема у нас не працює – ті ж дострокові вибори майже не призводять до оновлення влади. Попит на нові політичні сили програє звичці вірити старим. І в суспільстві так і не з'явилося бажання міряти всіх однією правовою гребінкою – коли проста невідповідність доходів видаткам ховає політика під великою могильною плитою.
І при цьому я не маю ілюзій: правова культура – справа десятиліть. Поколінський вододіл, який повинен відрізняти дітей від їхніх батьків. Це щось із категорії «раціо» – те, що виховується довго, послідовно і нудно. І саме тому я продовжую сподіватися на злопам'ятність. Ту саму, яка залишається. Тому що вона – як і будь-яка емоція – здатна прорости швидше і проявитися раніше.
Рибка Дорі з пам'яттю в сім секунд – гарний персонаж для мультфільму. Але її філософія згубна для країни, яка намагається вирватися із замкнутого кола власних помилок.
Злопам'ятні люди – прекрасні. Знайте це.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
