За тиждень перед британським референдумом про вихід з Європейського союзу впливовий діловий щоденник Financial Times закликає співвітчизників залишатися у ЄС, бо сучасні виклики можна подолати тільки разом, вважають автори редакційного коментаря. А тим часом російську загрозу для світу та країн-членів НАТО обговорюють оглядачі на сторінках журналів National Interest та Newsweek.
До британського референдуму залишається тиждень, і це буде критичним рішенням, від якого залежатиме не тільки майбутнє Сполученого Королівства, але і доля ЄС, і зв’язки у західному світі, вважають автори редакційного коментаря у впливовому діловому щоденнику Financial Times. «Голосування про вихід не мало б зворотної дії і стало б тяжким ударом для ліберального світового порядку, що сформувався після 1945 року», – вважає газета, яка послідовно обстоювала ідею членства Британії в ЄС з 1973 року.
Нині ж редактори Financial Times мало не в розпачі від безвідповідальності консервативних політиків, які призначили цей референдум у марній спробі подолати внутрішньопартійні розбіжності, від зростання популізму, від домінування емоцій над фактами у дискусії та від розколу в суспільстві, який цей референдум породив. Дійшло до того, що в країні, де поважають професійність та здоровий глузд, колишній міністр освіти може дозволити собі коментар: «Народу вже досить експертів», – журяться оглядачі.
«Туреччина має стільки ж шансів стати членом ЄС до 2020-го, скільки Стамбул відновити назву Константинополь у новій Візантійській імперії»
Автори редакційного коментаря говорять, що західний світ загалом та Європа зокрема, постали перед такими викликами, які можна здолати лише за допомогою конструктивної взаємодії. «Європа протистоїть загрозам з боку ісламського екстремізму, міграції, претензій Росії на домінування у світі та зміни клімату. Вони можуть бути вирішені тільки на колективній основі», – вважають оглядачі. І, на їхню думку, було б краще, щоб британці були серед тих, хто створює правила гри, а не лише приймає їх.
До майбутнього і місця у світі іншого західного клубу, цього разу оборонного союзу НАТО, звертається оглядач журналу National Interest Тед Ґален Карпентер. Він переконаний, що НАТО намагається «затиснути» Росію і не чує аргументів з Москви.
«Повідомлення, що НАТО розмістить чотири батальйони військ в балтійських країнах та Польщі є лише останнім доказом того, що західні чиновники не відчувають, як їх дії будуть сприйняті в Москві. Очевидно, припускається, що такий енергійний прояв рішучості захистити безпеку вразливих східних членів Альянсу залякає Кремль і допоможе запобігти будь-яким бажанням брати участь у примусових заходах. Але ці чиновники, здається, не звертають уваги на те, що навіть розсудливі росіяни, а тим більше параноїдальне оточення президента Володимира Путіна, можуть розглядати кроки НАТО як загрозу ключовим безпековим інтересам Росії», – зауважує автор.
Старший науковий співробітник Інституту Катона Тед Ґален Карпентер занепокоєний, що нинішні холодні стосунки з Росією можуть перерости в нову «холодну війну», і головна вина за це буде лежати не на Москві. Західні лідери, особливо американські уперто не хочуть віддати Росії хоч би якусь обмежену сферу інтересів чи зону безпеки навколо її кордонів. В обох головних партіях США, у всіх недавніх адміністраціях був консенсус, що «Росію потрібно гостро засуджувати за військові дії проти її непокірних сусідів та недвозначно відкидати навіть теоретичну законність сфери впливу», побивається автор коментаря. Бо Росію вважають експансіоністською державою.
Але чи заслужено, запитує американський аналітик. «Деякі з геополітичних дій Москви можуть бути грубими, навіть жорстокими. Це, безумовно, відноситься і до її ролі в наданні допомоги сепаратистам, що хотіли відокремити регіони Південної Осетії і Абхазії від Грузії. Це було вірно і під час анексії Криму та військової підтримки сепаратистів на Донбасі в Україні. Але треба запитати, чи були ці маневри грубіші, ніж насильницький відрив НАТО Косова від Сербії або від’єднання Північного Кіпру членом НАТО Туреччиною», – наводить свої паралелі американський аналітик. Адже Росія, на його думку, мала набагато сильніші безпекові причини для своїх дій.
«НАТО має припинити затискати Росію: Тед Ґален Карпентер»
«Розумні великі держави повинні проявити певну повагу до зон безпеки і сфер впливу інших великих держав. Географія має значення. Будь-яка велика країна буде обурена тим, що інші країни вдираються на території, які їх безпосередньо оточують. Уявіть собі реакцію США, якби, наприклад, альянс на чолі з Китаєм або Індією набув клієнтів і розгорнув військові підрозділи в країнах Карибського басейну і Центральної Америки. Ми б з повною підставою розглядати таку поведінку як вкрай загрозливу. Чому ми тоді припустили, що росіяни повинні розглядати дії НАТО в таких місцях, як країни Балтії чи Чорного моря по-різному?», – вважає дослідник і попереджає, що за нинішнього політичного курсу трагічний випадок може статися кожної секунди.
Ніби у відповідь на публікацію в National Interest журнал Newsweek вміщує коментар Андрія Колесникова, російського експерта з московського Центру Карнегі. Він також ставить запитання про те, чи росіяни хочуть війни. І дає на нього невтішну відповідь.
«Війна і тероризм стають дедалі частіше фактами щоденного життя в Росії. З 2014 року ця реальність стала важливим інструментом для стимулювання громадської підтримки президента Росії Володимира Путіна. Механіка, яка підтримується і мобілізується, тепер має головне значення для порядку денного Кремля. Разом з тим нові (а іноді новітні) підходи Москви до війни, – конфлікти в Грузії, в Криму, на Донбасі, що на південному сході України, у Сирії, і тепер в Туреччині, стали відігравати головну роль в майбутньому розвитку внутрішньої та зовнішньої політики Росії», – наголошує російський дослідник.
На його думку, війна посідає ключове місце у масовій свідомості росіян і це поняття набуло нових інтерпретацій з часів Другої світової війни.
«Чи росіяни хочуть війни?»
«Педалювання загроз, зовнішніх і внутрішніх, в тому числі загроз війни, є ключовим інструментом політичної стратегії режиму Путіна. Водночас Кремль використовує так звану віртуалізацію війни. Переважна більшість населення Росії війну сприймає виключно через засоби масової інформації. Разом з тим привабливості сучасної війни багато в чому сприяє відсутність значних втрат з російської сторони, що безпосередньо додає народної підтримки уряду», – пояснює російський аналітик. І таким чином ця телевізійна війна є певною компенсацією росіянам за економічні труднощі, які ускладнюються.
Професійні соціологічні дослідження свідчать про те, що люди неспроможні самостійно зрозуміти логіку військових маневрів Кремля, і лише повторюють пропагандистські кліше.
На думку Андрія Колеснікова, політична доля Кремля залежить від того, чи правлячий політичний клас зможе виробити достатню політичну мобілізацію. А це вказує на те, що перманентна війна проти ворогів, які нібито оточили Росію, буде тривати. Хіба що на період виборів до російської Держдуми Кремль переорієнтується переважно на внутрішніх ворогів – опозицію, недержавні організації, які він ще не контролює. Водночас широкий загал серйозно побоюється реальної або великої війни, що підкреслює обмеження мілітаризації Кремля і його деспотичної пропаганди, вважає московський дослідник.
