Спеціально для Крим.Реалії
Олдос Хакслі не мав рації. Його уявлення про антиутопію зводилось до опису світу, в якому управляти людьми будуть за допомогою чуттєвих насолод. За теперішніх часів це часом виглядає як утопія.
А реальність така, що в понеділок голова Слідчого комітету Росії пише статтю про те, що США вже десять років ведуть гібридну війну проти Росії, що потрібно садити за невизнання підсумків «кримського референдуму». А вже вранці в Криму силовики затримують журналіста Миколу Семену, якому закидають публічні заклики до порушення територіальної цілісності Росії. Ту саму статтю російського Кримінального Кодексу, під яку потрапляє будь-яка констатація юридичного факту, що Крим – це територія України.
До п'яти років позбавлення волі.
Олександр Бастрикін – велика людина. Доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист Росії, генерал юстиції. Щоправда, з його науковими роботами не все гаразд. 2007 року викладач Таврійського національного університету В. М. Чисніков опублікував статтю про те, що в книзі Бастрикіна «Дактолоскопія. Знаки руки» є запозичення з книги «Століття криміналістики» німецького письменника Юргена Торвальда без посилань на автора. Навряд чи в той час Чисников враховував, що за дев'ять років повноваження голови Слідчого комітету Російської Федерації поширюватимуться на Крим.
І ось уже в Криму затримують людей за підозрою в тому, що вони під псевдонімами пишуть тексти, в яких називають Крим частиною України
2007 року новини з 2016 року взагалі звучали б як ненаукова фантастика. А сьогодні сміятись уже не хочеться. Уроки Оруелла засвоєні: Океанія завжди воювала з Остазією, Україна анексувала Крим 1991-го, а референдум на півострові був настільки чесним, що сумніватись у його підсумках є злочином. І ось уже Олександр Бастрикін пропонує тих, хто сумнівається у підсумках березневого заходу, садити до в’язниці.
Втім, йому не звикати. Це він говорив про те, що Арсеній Яценюк воював у Грозному в першу чеченську; це він погрожував журналісту, який розслідував вбивство 12 осіб у станиці Кущевській. У своїй нещодавній статті Бастрикін лінчує міжнародні організації і закликає захищати громадян Росії від їхніх власних прав. Він мало чим відрізняється від умовного Дугіна чи Проханова за ступенем прилюдного мракобісся.
Єдина відмінність полягає в тому, що в руках Бастрикіна – величезні каральні повноваження.
Навіть одна лише його публічна позиція – це неформальна санкція для всієї силової вертикалі. І ось уже в Криму затримують людей за підозрою в тому, що вони під псевдонімами пишуть тексти, в яких називають Крим частиною України. В яких вони дозволяють собі погоджуватися з резолюцією Генасамблеї ООН, що закріплює півострів за Києвом. Цікаво, що сам факт наявності подібних думок у людини стає підставою для обшуку та допиту. А, можливо, і кримінальної справи.
Про справжнє майбутнє писали Бредбері та Оруелл. І те, що наближається до нас із порожнечі, – це саме їхній «чудовий новий світ»
Якби нам розповіли цю новину 2013 року, ми б лише з посмішкою крутили пальцями біля скроні. А в квітні 2016-го сприймаємо це як раптову, по суті, але досить очікувану, в цілому, подію. Наші уявлення про припустиме і неприпустиме змістились і залишається лише здогадуватись, яка звістка змусила б нас сьогодні здивуватись.
Але в тому і річ, що ці новини будуть – вони і зараз від нас на відстані витягнутої руки. Десь наприкінці 2017 року. Або на початку 2018-го. Вони десь поруч – у той час, який ми обов'язково застанемо, але в якому навряд чи захочемо жити. Як мінімум, не захочемо в рамках нашого нинішнього самовідчуття. А до моменту, коли ці новини з'являться в заголовках, ми будемо до них ставитись лише як до сумної закономірності.
Олдос Хакслі – усього лише наївний романтик. Фантазер і мрійник. Творець антиутопії, всередині якої іноді хотілося б опинитись. А про справжнє майбутнє писали Бредбері та Оруелл. І те, що наближається до нас із порожнечі, – це саме їхній «чудовий новий світ».
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
