Світові ЗМІ: Чи робить Україна крок назад, створюючи уряд Гройсмана?

В американському тижневику Newsweek аналітик Андерс Ослунд оцінює відставку прем’єра Арсенія Яценюка і перспективи уряду Володимира Гройсмана. Британський щоденник ділових кіл Financial Times висловлює занепокоєння, чи уряд на чолі з Гройсманом буде відданий реформам. А у Фонді Карнеґі за міжнародний мир та в Атлантичній раді звертають увагу на пропозицію відновити ідею Інтермаріуму – широкого антиімперського альянсу країн регіону між Чорним і Балтійським морями, що мав би спільно протистояти авантюристичній зовнішній політиці Москви і надати більшу безпеку таким державам, як Україна.

Американський тижневик Newsweek друкує статтю відомого аналітика Андерса Ослунда, дослідника Атлантичної ради, американського дослідницького центру з міжнародних питань, під заголовком «Падіння Яценюка: чи робить Україна крок назад?». На думку автора, добре, що двомісячна урядова криза в Україні перебуває у процесі розв’язання, але не очевидно, чи новий уряд зможе розблокувати західну фінансову допомогу, що відкладалась через політичну нестабільність в Україні.

Як вважає фахівець, найімовірніше призначення новим прем’єр-міністром нинішнього голови парламенту Володимира Гройсмана означатиме: «президент Петро Порошенко наближається до перебрання повного контролю над урядом, але цим він також звужує свою базу підтримки».

Дотеперішній голова уряду Арсеній Яценюк був сильним і яскравим прем’єр-міністром, пише дослідник. Його вміння й інтелект беззаперечні. Майже всі суттєві реформи, які Україна здійснила 2015 року, були твердо підтримані Яценюком. Але для популістів він став символом усіх суворих реформ.

Найбільші мінуси Яценюка, пише автор, – це те, що його звинуватили в корупційних оборудках і він втратив усю популярність. Прихильники реформ скаржаться, що він не здійснив ще більше реформ, а натомість захищав інтереси свого оточення. Українські ж засоби інформації, обережні у критиці президента, на прем’єра відкрили справжнє полювання.

Перевагою зміни прем’єр-міністра дослідник називає те, що постійна боротьба між президентом і прем’єром припиниться, але водночас зникне й баланс влади, адже Гройсман, вочевидь, підпорядкований президентові.

Крім того, головне занепокоєння з приводу уряду Гройсмана полягає в тому, що він, найімовірніше, буде менш реформаторським і менш компетентним, попереджає аналітик. Цей уряд, можливо, не зможе чи й не захоче виконувати умови Міжнародного валютного фонду. Автор нагадує, що уряд Яценюка зобов’язався підвищити тарифи на газ для населення на 70 відсотків з 1 квітня, але нинішній міністр енергетики Володимир Демчишин, вірний Порошенкові, відмовився зробити це. І сам Гройсман стояв на чолі спротиву підтриманій МВФ податковій реформі наприкінці 2015-го і на початку 2016 року і відклав ухвалення бюджету на 2016 рік, чим протиставив себе МВФ. Крім іншого, Гройсман не знає жодної західної мови.

Тож на коротку перспективу Порошенко записав собі значну перемогу, здобувши майже повний контроль над урядом. Але іншою стороною її є те, що тепер президент нестиме повну відповідальність за дії уряду і вже не зможе звинуватити в них прем’єр-міністра. Статтю завершено цитуванням заголовку матеріалу, що з’явився днями в газеті Financial Times, яка, пише автор, добре примітила: «Петро Порошенко стає у фокусі розчарування українців».

Тим часом британський щоденник ділових кіл Financial Times продовжує писати про Україну і перипетії спроб створити новий уряд у статті «Володимир Гройсман б’ється над створенням уряду України». «Дні напруженої закулісної торгівлі навколо міністерських посад поміж членами політичного табору президента Петра Порошенка притлумили сподівання, що буде швидко створений новий уряд, який має вивести понівечену війною країну з багатомісячної політичної кризи», – пише кореспондент видання в Києві.

У статті нагадано, що посол США в Україні Джеффрі Паййєтт заявив у вівторок: подальша допомога від Заходу залежить від створення уряду, що був би «чітко відданий продовженню істотного поступу, що вже досягнений у реформах». Важливим питанням, сказав посол, є «програма реформ, що має продовжити співпрацю з МВФ, продовжити поступ у втіленні реформ, пов’язаних із Угодою про асоціацію з ЄС».

Тим часом Гройсман, фаворит Порошенка на посаду прем’єра, не знає англійської і не має досвіду роботи з МВФ, наголошено також у статті. Існує занепокоєння, чи уряд на чолі з Гройсманом буде відданий реформам і здатний зібрати достатню політичну підтримку, щоб здійснити їх.

«Financial Times: Олексій Гончаренко, народний депутат із табору Порошенка, заявив на місцевому телебаченні у вівторок увечері, що якщо домовленості досягнуть протягом ночі, голосування щодо прем’єрства Гройсмана і уряду може відбутися «завтра чи післязавтра». Гройсман, фаворит Порошенка на посаду прем’єра, не знає англійської й не має досвіду роботи з МВФ»

На сайті Carnegie Europe, європейського відділення Фонду Карнеґі за міжнародний мир, оприлюднили статтю чільного дослідника Інституту євроатлантичної співпраці в Києві Андреаса Умланда «Як заповнити вакуум безпеки для України». Він звертає увагу на те, що перед Україною постає дедалі більший виклик зі Сходу, тоді як країна потерпає від вакууму безпеки: вона не належить до жодної з міжнародних організацій, здатних допомогти Києву забезпечити територіальну цілісність і політичний суверенітет української держави. Автор дає свою відповідь: «Єдина можливість, що має хоч якийсь шанс реалізуватись, – це відродження старого польського плану, відомого як Інтермаріум – союз країн поміж морями – Чорним і Балтійським».

На думку аналітика, цей план мав би передбачати пакти про дружбу і взаємодопомогу між країнами цього регіону, які вбачають у Москві загрозу своїм національному суверенітетові, економічній життєздатності і суспільній стабільності. Такий альянс має недвозначно заявити Кремлеві про бажання його країн-членів активно і всесторонньо допомагати одне одному в їхніх доти двосторонніх конфліктах із Росією.

До такого антиімперського альянсу, вважає дослідник, мали б увійти всі країни Європи, що готові до певної військової та іншої співпраці у протистоянні авантюристичній зовнішній політиці Москви. Більшість цих держав уже тією чи іншою мірою потерпіли від «гарячих» або холодних воєн Росії та її атак у галузях інформації, торгівлі чи кіберпростору.

До такої коаліції, пише фахівець, могли б входити і члени, і не члени і ЄС, і НАТО у Східній і Південній Європі, а також Західній Азії і вийти й поза межі колишнього радянського блоку, враховуючи те, які зараз відносини між Москвою й Анкарою. Таким чином альянс міг би залучити більшість чи й усі країни між Нарвою (Естонія) на півночі до Поті (Грузія) на східному березі Чорного моря: Естонію, Латвію, Литву, Польщу, Україну, Молдову, Туреччину і Грузію, вважає дослідник. Крім того, блок міг би охопити й такі країни, як Швеція, Чехія, Словаччина, Румунія й Болгарія, а також інші на Західних Балканах і Південному Кавказі. Багато політиків у цих країнах теж вважають Росію за загрозу, пам’ятають про антиімперський спротив експансіонізмові Москви чи мають мотив підтримати Київ, Кишинів та Тбілісі в їхніх суперечках із Кремлем навколо своєї території й суверенітету, нагадує автор.

На його думку, головним завданням такого альянсу має бути чіткий сигнал не тільки владі, а й усьому населенню Росії: Інтермаріум мав би попередити всю російську націю, що кожен конфлікт, у якому Москва зараз бере участь чи може прагнути розпалити в майбутньому, переросте в багатостороннє протистояння з групою союзників, а не з окремими слабкими країнами.

Андреас Умланд: «Як заповнити вакуум безпеки для України: антиімперський блок Інтермаріум»

Цією ж темою Інтермаріуму цікавиться і сайт Атлантичної ради, американського дослідницького центру з міжнародних питань: він публікує статтю Андреаса Умланда схожого змісту «Як розв’язати дилему безпеки для України». Автор звертає увагу, що проблема ця не лише українська: «Головною причиною ескалації напруженості у Східній Європі останнім часом є відсутність дієвої структури безпеки, що охоплювала б такі слабкі у воєнному плані країни, як Молдова, Грузія і Україна».

Фахівець нагадує, що хоча в Україні громадська думка останнім часом цілком змінилася від відкинення НАТО до прагнення вступу, сам Північноатлантичний союз не буде готовий розширити свій захист далі на схід у близькій перспективі. І хоча майбутнє розширення НАТО можливе, для того, щоб це сталось, необхідно, щоб протистояння України з Росією і антизахідна позиція Москви значно зменшились. Останнім часом помітна протилежна тенденція, зауважує дослідник: що більшу агресію виявляв Кремль, то менш імовірним ставало те, щоб Північноатлантична рада, керівний орган НАТО, відкрила двері для нових членів, які перебувають у стані конфлікту з Москвою.

Берлін, Брюссель і Вашингтон мають ставитись до Інтермаріуму не як до суперника чи подразника, а як до шансу домогтися тимчасової, але всеосяжної структури безпеки для Східної Європи і Чорноморського регіону, вважає автор. Найближчими роками ні НАТО, ні ЄС не зможуть або не захочуть надати варті довіри гарантії безпеки країнам того регіону, що в Німеччині називають Zwischeneuropa («поміж-Європа»), та Південного Кавказу, звертає увагу дослідник. На цьому тлі взаємний пакт між цими країнами та їхніми друзями з лав НАТО є другою найкращою можливістю для України досягти якогось твердого місця в міжнародній спільноті, пише він. А Захід, підтримавши ідею Інтермаріуму, передасть в інші руки колючі питання про його подвійну роль як палкого прихильника демократії за своїми межами і нерішучого гаранта безпеки в Європі, мовиться у статті.

Андреас Умланд: «Як розв’язати дилему безпеки для України: Пакт поміж Балтійським і Чорним морями»