Крим і Росія: два роки невиконаних обіцянок

Напередодні так званого референдуму 16 березня 2014 року російська влада обіцяла кримчанам високі зарплати і пенсії, захист культури і традицій. На півострові поширювали агітацію на користь приєднання до Росії, зокрема, листівки, у яких перераховували десять переваг від такого кроку для кожного кримчанина.

Які обіцянки Росія виконала, а про що намагається забути? Про це в ефірі Радіо Крим.Реалії міркували український журналіст, редактор економічного відділу видання Lb.ua Андрій Яніцький і активіст Українського культурного центру в Криму Вельдар Шукурджієв.

– Перший пункт в агітаційних листівках за приєднання до Росії був такий, що пенсійний вік у Криму буде знижений, а самі пенсії збільшать. Так і сталось, Андрію?

Яніцький: Дійсно, пенсійний вік знизили, тобто скасували українську реформу, яка підвищувала його для жінок. А якщо говорити про розмір виплат, то 2014 року їх збільшили, і здавалось, що Росія і справді виконає всі обіцянки. Пенсії та зарплати бюджетників просто підвищили вдвічі, тому що не встигали перейти на російську методику підрахунку. Сталось це не відразу – щомісяця додавали по 25%. Але слідом за цим почали зростати ціни, активувались санкції – і міжнародні, і з боку України тиск почався. 2015 року Росія перерахувала і пенсії, і зарплати, і виявилось, що не все так казково, як обіцяли в листівках. Звісно, окремим категоріям пощастило – силовикам, високопоставленим бюджетникам і пенсіонерам. Це, можна сказати, опора російського режиму в Криму. Наприклад, у Севастопольській міській державній адміністрації ніколи не працювали дві тисячі людей, як у так званому уряді Севастополя. У них у всіх чудові зарплати, але при цьому кримські ціни сьогодні вищі, ніж київські. Треба оцінювати купівельну спроможність цих зарплат: скільки продуктів харчування можна купити на ту ж зарплату, якої вони якості.

– Кримчанам окремо обіцяли збудувати новий аеропорт у Сімферополі, а через аеропорт «Бельбек» пустити цивільні рейси. Це виконали?

Яніцький: Наскільки я знаю, регулярні цивільні рейси аеропорт «Бельбек» досі не приймає. Що стосується сімферопольського, то там була реконструкція, але ніяк не нове будівництво. Проте цей аеропорт – єдина нитка між Кримом і Росією, не рахуючи Керченську протоку, яка незручна для швидкого транспортування. Я б також хотів зазначити, що кримчанам стало простіше купити машину, тому що в Росії діють інші податки і збори на автомобілі, ніж в Україні. З іншого боку, стало складніше на цих машинах кудись добиратись, тому що місцеві російські номери Україна не визнає.

– До нової Конституції Криму обіцяли ввести офіційний статус для російської, кримськотатарської та української мов. Як справи йдуть насправді, Вельдаре?

Шукурджієв: У побуті, в житті, в освіті рівноправності мов в Криму не існує. Вона є лише формально, на папері. Фактично в школах активно приймають заяви про те, щоб українською мовою нічого не викладали, нібито всі вимагають викладання лише російською. Те ж саме відбувається і з кримськотатарською мовою. Все, окрім російської, витісняють. Кілька мов можна побачити хіба що на адресних табличках.

– Яка зараз ситуація з кримськими дорогами?

Шукурджієв: У Російській Федерації завжди так було: якщо хочеш розпиляти гроші, то або закопуй їх в дороги, або вкладай в будівництво. Деякі магістралі в Криму дійсно покращили, але багато в чому – просто закінчили те, що починали робити ще при Україні. Варто від'їхати кудись на периферію – ситуація просто катастрофічна. Там просто немає доріг. Є показові траси – севастопольська, наприклад. Проклали дорогу в сімферопольському мікрорайоні «Фонтани», тому що вона виходить на севастопольську трасу. Все інше – в жахливому стані.

​– Дякую, Вельдаре. Андрію, всім бюджетникам обіцяли зарплати по 30-40 тисяч рублів. Чи є такі зараз?

Яніцький: Є, якщо це головлікар лікарні або директор школи. Рядові вчителі та лікарі таких грошей не отримують. Більше того, є складнощі з оплатою праці технічного персоналу в школах і лікарнях. Якщо педагогів і лікарів якось підтримують, то майстрів, які усували б різноманітні поломки, знайти дуже важко. Під час однієї з поїздок до Севастополя я пішов в поліклініку, і там співробітники попросили мене вкрутити лампочку, тому що у них не виявилося людини, яка могла би це зробити, а самим лікарям – літнім жінкам – було складно. Безумовно, якесь лікувальне обладнання закупили, косметичні ремонти провели, хоча і далеко не скрізь, тому що в тій же поліклініці не було крана в туалеті, паперу, мила – якихось елементарних речей. Російська система, яка прийшла до Криму, дає збої, тому що місцеві керівники лікарень і шкіл тепер строго обмежені в своїх діях, у витратах.

– Кримським студентам також обіцяли російську освіту і дипломи, але сьогодні документ про закінчення місцевого вишу визнається тільки в Росії.

​Яніцький: Це те, про що я говорив: є верстви населення, що служать опорою російського режиму, а є ті, на кого не звертають уваги, зокрема, молодь. Місцева влада скасувала знамениті фестивалі, серед них і «Казантип», заборонені польоти на дельтапланах в Коктебелі. Можна довго перераховувати ці речі. Молодим людям, щоб якось себе реалізувати в Криму, доводиться або йти у внутрішню еміграцію і зосереджуватися на найближчому оточенні, або виїжджати з Криму в Україну, в Росію, в будь-яку іншу країну.

– У нас є дзвінок у студію.

Слухач Віктор: Щодо ремонту: у нас у Феодосії за два роки жодної школи навіть не побілили. При Україні в них ставили нові склопакети. Два роки в Росії – і ні побілки, ні штукатурки, ні ремонту. Збирають при цьому з людей по 3-3,5 тисячі рублів на все це.

– А як справи з зарплатами, Вікторе? Що вважається хорошою зарплатою?

Слухач Віктор: Погано платять, скажімо так. Місяців зо три тому поліцейські на перехресті розмовляли, і я почув, що одному з них платять 23 тисячі рублів. Але це не гроші з нашими цінами.

– Дороги ремонтують?

Слухач Віктор: На одній ділянці півтора роки тому зняли асфальт і досі не поклали новий. Те ж саме із трасою від Феодосії до Сімферополя – і при цьому три різні людини з піною біля роту доводили мені, що там проклали чотирисмуговий автобан. Я їздив сам і бачив, що там просто замінили асфальт на одній ділянці в 5-7 кілометрів, намалювали розмітку і метрів 400 відбійників поставили. Ось і весь ремонт!

– Що в цілому говорять люди на ринках, у чергах, на кухнях?

Слухач Віктор: Людям подобається! Вони звикли жити при «совдепії».

Яніцький: Щодо рівня життя: буквально днями у феодосійській газеті «Кафа» була новина про те, що місцевий підліток крав коней, здавав їх на бійню, а звідти ці коні без всяких документів йшли на ковбасні заводи. Окрім того, у статті стверджували, що це не поодинокий випадок. Що це говорить про рівень життя в Криму?

​– Перед так званим референдумом, окрім усього іншого, обіцяли замінити дніпровську воду опрісненою морською.

Яніцький: Це фантастика. Я ще можу повірити, що Керченський міст все-таки добудують, бо це ідеологічний проект, «піраміда» Хеопса для росіян. Втім, міст через річку Амур із Росії в Китай будують з 1995 року. Але у випадку з Керченською просто немає іншого виходу – інакше дуже дорого утримувати Крим.

– Як ви думаєте, чи розуміють кримчани реальний стан справ?

Яніцький: Думаю, багато хто не розуміє. Їм немає з чим порівнювати. Якби кримчани подорожували Україною, вони від початку не повірили б у казки про бандерівців і побачили б реальний рівень життя: що українці не голодують, що це господарі. А вже якби вибирались за кордон – тоді б не купились на жодні російські обіцянки.