Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Знаєте, але ж ми все це вже проходили. Пам'ятайте 2013-й? Коли дипломати з ЄС приїжджали до Києва в надії умовити Віктора Януковича відпустити Тимошенко? І він раз у раз відмовляв. І провладні депутати ходили телеефірами, розповідаючи, що садити політичних опонентів – це торжество «національного правосуддя» і не можна йти на поводі у «брюссельських шантажистів».
Це був час якогось дивного тоталізатора, коли всі сперечалися про те, чи дадуть євроасоціацію, поки «дівчина в темниці», чи все ж таки завернуть? І лунали час від часу голоси про те, що Тимошенко у в'язниці – це, звичайно, погано, але Україна з Асоціацією – це важливіше. І що добре, якби всі ці «штольці» зрозуміли становище і дозволили Україні пройти фейс-контроль до світу вільної торгівлі. Ви пам'ятаєте, чим це закінчилося?
Правильно. Україну завернули.
«Відпустити Тимошенко» було іспитом для України. Іспитом на цивілізованість, яка і є перепусткою до світу сучасних держав. Попередня українська влада його завалила
Завернули, попри всі розмови про те, що «нікуди не подінуться». Тому що «відпустити Тимошенко» було іспитом для України. Іспитом на цивілізованість, яка і є перепусткою до світу сучасних держав. Попередня українська влада його завалила, і країна заплатила за свою електоральну помилку життями багатьох десятків громадян.
І тепер все повторюється. Тільки в ролі Михайла Чечетова – Вадим Денисенко, під керівництвом якого вихолощується закон про електронне декларування майна чиновників. А потім цей же Вадим Денисенко і його колеги розповідають всій країні, що Європа і так би не дала безвізовий режим Україні, яка воює, а тому провал із законом – лише привід і ширма для відмови. І йому в усій країні вторять десятки корисних дурнів, які колись почули слово «геополітика» і вирішили, що мають право робити висновки космічного масштабу і космічної ж дурості. І тепер вони міркують про те, що умова для безвізового режиму з шенгенською зоною – це скасування санкцій Росії і нормалізація ситуації з сирійськими біженцями.
І у всій цій історії є два найбільш вражаючих моменти.
Влада щоразу намагається обдурити ЄС, упевнена, що Києву вдасться обвести європейських дипломатів навколо пальця
Перший пов'язаний із владою. Яка щоразу намагається обдурити ЄС, упевнена, що Києву вдасться обвести європейських дипломатів навколо пальця. Три роки тому українські чиновники вдавали, що не розуміють, про яке-таке звільнення Юлії Тимошенко йдеться. Тепер – влаштовують аналогічні танці довколо антикорупційних законів. Рецидив двієчника, який вп'яте приходить на перескладання, але, замість того, щоб вивчити білет, наполегливо намагається списати. А коли його виганяють з аудиторії – намагається розчулити екзаменатора розповідями про «виняткові обставини».
Другий пов'язаний з корисними дурнями. Які, загравшись у «пікейні жилети», не розуміють найпростішої речі: безвізовий режим – буквально за пару кроків. Для його отримання потрібно всього нічого: змусити українських депутатів забити корупційні віконця. Ухвалити закон про електронне декларування прибутків. І все. А всі балачки про «багатоходовочки» – суть брехня.
Масштаб змінився. А спосіб мислення – ні
Причому дивно ще й те, що ці антикорупційні закони потрібні, передусім, Україні. Йдеться не про те, що в обмін на безвізовий режим Україні доведеться поступитися своїми інтересами. Навпаки – ЄС виступає в ролі лікаря, який виписує ліки системно хворому організму. Просто тому, що інакше немає ніякого сенсу зближуватися з його носієм. Цей закон потрібний не стільки ЄС, скільки самій Україні. «Безвізовий режим» – це всього лише пряник, яким супроводжується антикорупційний батіг. І, в ідеалі, цей закон мав бути взагалі ухвалений незалежно від того, чи дадуть Україні після цього лібералізацію візового режиму чи ні.
Три роки тому предметом торгу були політичні в'язні. Сьогодні – антикорупційне законодавство. Це означає, що масштаб змінився. А спосіб мислення – ні.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
