Місія «Крим». Що побачили правозахисники Ради Європи?

З 25 до 31 січня в Криму працювала місія Ради Європи з прав людини на чолі зі швейцарським дипломатом, послом Жераром Штудманом. Ці спостерігачі стали першою групою представників міжнародних організацій, які отримали доступ на півострів за останні два роки. Місія складалася з чотирьох осіб, які побували на низці ділових та ознайомчих зустрічей з російською владою півострова, представниками місцевої прокуратури, ув'язненими, членами Меджлісу кримськотатарського народу, проросійськими і проукраїнськими активістами.

Як представники місії Ради Європи відреагували на показові виступи в кримських школах та інших установах, чи вдалося європейцям відхилитися від нав'язаної росіянами програми і чи хочуть вони приїхати ще – в ефірі Радіо Крим.Реалії розповіли координатор Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник, перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял і організатор Українського культурного центру в Криму Леонід Кузьмін.

– Якими були цілі місії Ради Європи, Ольго?

Скрипник: У нас була зустріч з її представниками перед тим, як вони поїхали до Криму, і ми ставили ті самі питання, намагалися оцінити ризики. Як би місія не говорила про те, що її візит не матиме політичних наслідків, – щодо Криму будь-які дії мають політичні наслідки. Мандат місії стосувався суто прав людини, тобто статусу півострова він не торкався. Завданням представників Ради Європи було зібрати якомога більше інформації про порушення прав людини, знайти конкретні контакти і людей. Ми попереджали, що їм влаштують так звану російську показову програму, – так воно і вийшло. Однак після закінчення візиту ми отримали підтвердження того, що представники місії зустрічалися і з людьми з іншого боку: з постраждалими від російської влади, з жертвами політичних переслідувань. Усе це дає підстави вважати, що європейці отримали більш-менш об'єктивну інформацію.

– Місія припала майже на дворічну річницю введення в Крим російських військ. Багато хто дивується: чому таких поїздок не було раніше? Хтось заважав, чи в самій Європі не хотіли їхати?

Скрипник: Це зовсім не перша подібна поїздка. Ще восени 2014 року до Криму приїжджав комісар Ради Європи з прав людини Нілс Муйжніекс. Саме його доповідь була досить жорсткою і говорила про порушення з боку Російської Федерації. Після цього дипломатичні відносини погіршилися, і до Криму він потрапити більше не зміг. Зрозуміло, що Росія намагається перешкоджати подібним візитам на всіх рівнях. Представників вмовляють летіти тільки через Москву, отримувати дозволи російської влади. Україна, навпаки, зацікавлена в тому, щоб факти порушень у Криму розголошувалися, і завжди налаштована позитивно. У нас заради цього навіть закривають очі на маршрут приїзду іноземців до Криму, тому немає сенсу робити вигляд, що ми не знаємо, як потрапила на півострів ця місія. В ім'я стратегічних цілей Україна йде на ці ризики, адже головне – показати міжнародним інституціям, що Росія порушує права людини.

– Цей візит був разовий?

Скрипник: Усе залежить від самої доповіді, яку покладуть на стіл Генсеку Ради Європи Турбйорну Ягланду наприкінці лютого – на початку березня. Наскільки нам відомо, це взагалі перша спроба самої організації отримати доступ на півострів: до кінця не було зрозуміло, чи вдасться домовитися з Москвою. Спроба виявилася в цілому вдалою. Сама доповідь, на жаль, не буде публічною, ми її не прочитаємо, зате побачимо реакцію Ради Європи, яка вирішуватиме, чи організовувати наступні візити. Сам голова нинішньої місії говорив, що, з його точки зору, місія не має бути разовою, що присутність спостерігачів треба зробити постійною.

– Які повноваження є у Генсека Ради Європи? Що він реально може зробити, щоб вплинути на ситуацію з правами людини в Криму?

Скрипник: Це складне питання. Саме у вівторок Турбйорн Ягланд виступив з доповіддю на Парламентській асамблеї Ради Європи і сказав, що в умовах нинішньої кризи вони шукають нові інструменти для того, щоб змушувати країни-учасниці дотримуватися Європейської конвенції з прав людини. Майданчик ПАРЄ – дипломатичний, переговорний. Як один з варіантів зараз розглядають створення нового майданчика, на якому обговорюватимуть винятково Крим – обмін політв'язнів тощо.

– Дякую Ольго. Після закінчення роботи місії голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров підтвердив, що її представники дійсно провели низку зустрічей поза російським планом, зокрема з організатором Українського культурного центру в Криму Леонідом Кузьміним. Як пройшло ваше спілкування, Леоніде?

Кузьмін: Мені вдалося донести свою думку, зокрема і про проблему використання української мови в Криму. Сьогодні вона витіснена зі сфери навчання в школах, профільний факультет у колишньому ТНУ закрили. Україномовні кримчани можуть дивитися і читати телебачення і газети тільки через інтернет або через супутник. Єдина україномовна газета «Кримська світлиця» перестала видаватися, як тільки на півострів прийшла Росія. Одним з останніх гучних злочинів російської влади Криму стало закриття дитячої театральної студії «Світанок». За словами дітей, які там займалися, таке рішення ухвалили з подачі так званого Центру з протидії екстремізму, чиї співробітники навіть спілкувалися з батьками учнів і переконували їх, що українська мова в Криму сьогодні, скажімо так, не корисна.

– І робили вони це в порушення кримських законів, у яких написано право кримчанина використовувати будь-яку з трьох мов. Як ви думаєте, Леоніде, які проукраїнські організації можуть стати наступними мішенями?

Кузьмін: Російська влада Криму, навпаки, зосереджена на створенні псевдоукраїнських організацій – так званих культурних автономій, які будуть дякувати президенту Володимиру Путіну за приєднання півострова, але по факту не робити нічого. Для представників Ради Європи в одній із сімферопольських шкіл організували концерт, де діти виконували українські пісні в національному одязі. Це справило на місію найсильніше враження, тому що європейці потім говорили мені, що в загальноосвітніх закладах все-таки використовують українську мову.

– І це зрозуміло. Відрізнити справжню українську культуру від так званої «шароварщини» може тільки обізнана людина. Як ви захищали свою точку зору, Леоніде?

Кузьмін: Одним із моїх аргументів було те, що до анексії в Криму працювали цілі класи з навчанням українською або кримськотатарською мовою, а тепер такого немає. Українську мову зараз можна вивчати тільки на факультативах – і то не у всіх школах Криму. Я також повідомив представників Ради Європи, що на півострові не проводяться шкільні конкурси імені українських письменників, і пояснив, що показові виступи для них підготувати було нескладно, адже діти якийсь час навчалися за старими програмами.

– Чи відчуваєте ви пильну увагу російських силовиків до себе і свого центру, Леоніде?

Кузьмін: Так. Будь-який наш захід на зразок читання книг українською мовою закінчується дзвінками з поліції або з горезвісного Центру «Е».

– Спасибі, Леоніде. Представники місії Ради Європа змогли також зустрітися з членами Меджлісу кримськотатарського народу, зокрема з Наріманом Джелялом. Що цікавило європейців, Нарімане?

Джелял: Ми говорили про дотримання і про доступність громадянських свобод у Криму. Наших гостей цікавила свобода слова, діяльності ЗМІ, громадських об'єднань та проведення публічних акцій. Усе це закріплене в Конституції Російської Федерації, але домагатися реалізації цих прав стає все складніше і складніше. Сам голова місії Жерар Штудман займався свободою ЗМІ в низці інших держав, і це питання для нього набуло ще й професійного інтересу. Звичайно, за нетривалу зустріч ми постаралися донести максимум інформації, щоб просвітити наших гостей, які не цілком розуміють специфіку Криму. Спілкуватися, звичайно, довелося через перекладача.

– Тобто представники місії знали про нинішні кримські реалії дуже мало?

Джелял: Це дійсно так. Щоб розуміти ситуацію в Криму, тут треба було провести хоч якийсь тривалий час. Навіть в Україні не завжди знали кримську специфіку, хоча ми всі жили тоді в одній державі. Чого тоді чекати від європейців, які дуже далекі від цього всього і намагаються використовувати шаблони попереднього досвіду роботи в країнах Близького Сходу, в зонах конфліктів, у колишній Югославії? Ти намагаєшся пояснити їм, що ситуація тут дещо інша, розставити акценти, і вони чесно зізнаються, що за одну поїздку зрозуміти все неможливо, що треба приїжджати до Криму знову і знову – і цього представники місії щиро хочуть.

– Чи давали вони якісь обіцянки?

Джелял: В жодному разі. Жерар Штудман – справжній дипломат, і він відразу пояснив повноваження місії, попросив не покладати великих надій на перший візит, коли в рамках одного тижня вони мали максимально розібратися в ситуації, але повідомив, що він має намір домагатися другого, третього – загалом, наступних візитів представників європейських структур на півострів.

– Наскільки я знаю, зустріч місії з представниками Меджлісу спочатку не планувалася російськими чиновниками.

Джелял: Ця зустріч дійсно не планувалася, її в Києві домагалися наші керівники. Ми ретельно відібрали людей, які могли б представити різні думки для гостей, і звернулися до керівництва Ради Європи. Незважаючи на спроби росіян, що склали дуже щільний графік для європейців, не допустити нашу зустріч, Жерар Штудман все-таки наполіг на своєму. Він навіть пішов далі і домігся зустрічі з політв'язнем Ахтемом Чийгозом у слідчому ізоляторі, а також із представниками контактної групи з прав людини при Раді міністрів Криму. З її учасниками проводилися різні бесіди, щоб вони думали над тим, що говоритимуть європейцям, але вони показали себе як гідні люди і донесли до місії дуже багато корисної інформації.

– Як, по-вашому, можна боротися з європейським інформаційним вакуумом навколо Криму?

Джелял: На зустрічі з Жераром Штудманом ми озвучили одне дуже важливе прохання: розмістити в Криму постійне представництво Ради Європи у вигляді моніторингових груп, адже в цій організації є цілі комітети, що стежать за дотриманням конкретних груп прав людини. У Криму вкрай необхідні не дипломати, а експерти, чия діяльність була б не публічною, а професійною. Тоді, я думаю, в міжнародні організації надходитиме максимально достовірна, об'єктивна інформація, на підставі якої вже можна буде ухвалювати конкретні рішення.