Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Олексій Чалий пішов. Головна публічна особа «кримської весни», один із архітекторів анексії, «людина-у-водолазці», яку він одягнув навіть на зустріч із Володимиром Путіним, – склав повноваження. Відтепер він уже не спікер севастопольських закзборів.
Формальна причина проста й неймовірна: Чалий пішов, тому що не зміг виконати своїх обіцянок. Вона проста, тому що в ідеальному світі так і має відбуватись. А неймовірна вона тому, що ми живемо не в ідеальному світі. А ще ця відставка є симптоматичною, бо стала підсумком тривалої суперечки про те, хто переміг за підсумками «кримської весни»: ідейні чи системні.
При всьому цьому Олексій Чалий рельєфно виділявся на тлі двох інших тріумфаторів «кримської весни». Він не був схожим на Володимира Константинова: бізнесмена, який пішов у владу для того, щоб розширити свої можливості. Того самого, який спершу зібрав колекцію українських держнагород, а потім – зрадив присягу заради збереження своїх капіталів. Чалий не був схожим на Сергія Аксьонова – політика, який до анексії відхрещувався від Росії, а після став першим, хто присягнув триколору. Він увесь цей час був сам по собі: дозволяв критикувати федеральний центр, не поспішав погоджуватись із Москвою з усіх питань і намагався продавити свою власну концепцію розвитку міста.
Чалий був надто несистемним для російської вертикалі – напевно, в цьому крилася причина його конфлікту з головою виконавчої влади Севастополя Сергієм Меняйлом. Напевно, його справедливо зарахувати до тих ідейних дбайливців «кримської весни», які в лютому-березні 2014 року ситуативно опинились в одному таборі з системними проросійськими «професійними патріотами». І відставка голови севастопольських закзборів означає лише те, що час подібного тактичного союзу остаточно вичерпаний.
Відтепер і надалі проросійський патріотизм у Севастополі можливий лише в тій редакції, що має на увазі повну лояльність. Коли будь-яке розпорядження з центру не піддається рефлексії. Коли будь-яку ініціативу зустрічають захопленим підкиданням чепчиків. Коли старанність цінується більше за здоровий глузд.
А ще це означає, що ідея створення в Севастополі науково-технічного кластера відправлена в небуття. Саме цією концепцією опікувався сам Олексій Чалий – виходець із наукового середовища. І саме цій ідеї опонував виходець із флотського середовища Сергій Меняйло, якому ближче була нехитра ідея військово-морської бази. Протиборство Чалого й Меняйла було боротьбою «земства» й «опричини», де перемогли останні.
Для самого Севастополя це означає лише те, що відтепер місто втратило можливість претендувати на якесь «особливе» ставлення з боку Москви. Тому що «науково-технічний кластер» передбачає певну ступінь самостійності й вільнодумства. Точки зростання не створиш у казармі, для неї потрібне особливе середовище, яке не коливається одночасно з військово-політичною кон'юнктурою. А якщо йдеться про калібри, водотоннажність і жорсткі ієрархії, то жодної дискусії в такому форматі не передбачено. Будуть рішення «зверху» й однозначне «буде виконано» знизу.
«Кримська весна» закінчилася. Настала «кримська зима».
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
