Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Російський президент проводить прес-конференції вже півтора десятиліття. І якщо першу половину цього терміну подібні заходи були цінні відповідями, то тепер вони важливі запитаннями.
Відмінна ознака нормальної країни – це наявність політичних інститутів. Вони як відрізаний куточок біля сім-карти – виконують функцію захисту від дурня. Відрізаний куточок біля сім-карти не дозволяє вставити її в телефон неправильно, а наявність інститутів і розподіленість влади не дозволяє одній людині припуститись критичної кількості помилок, що обвалюють державу.
Найбільша проблема Росії саме в тому, що єдиний інститут, який в ній є, – Інститут Володимира Путіна
І найбільша проблема Росії саме в тому, що єдиний інститут, який в ній є, – це навіть не Інститут Президента, а Інститут Володимира Путіна.
Власне, лише цим можна пояснити незгасну увагу до щорічних прес-конференцій російського президента. Тому що наприкінці року в прямому ефірі в зоні доступу журналістів опиняється той самий чоловік, який здатний, вмикаючи здоровий глузд, ухвалювати ключові рішення щодо будь-яких питань. У його владі – розпочати війну і влаштувати вторгнення. Заборонити іноземне всиновлення і проявити милість стосовно якоїсь конкретної долі.
Політологія працює лише там, де є політичні інститути – вона, власне, якраз вивчає взаємодію між ними. А там, де таких інститутів немає, функцію політології має виконувати психоаналіз. І щороку експерти вдивляються в російського президента, намагаючись зрозуміти з його промови, міміки і жестів – чого чекати? Розгніваний? Умиротворений? На які запитання дратується? У яких висловах жартує про ворогів і союзників?
Російський президент, вочевидь, має туманне уявлення про ситуацію у власній країні
Утім, якщо судити з цього року, то нинішній формат прес-конференції явно застарів. Хоча б тому, що російський президент, вочевидь, має туманне уявлення про ситуацію у власній країні. Звідси – розповіді про москвичів, які можуть безкоштовно паркуватись біля власних будинків (насправді ні). Звідси – розповіді про однаковий транспортний податок у вантажівок і легкових авто (насправді ні). І про те, що Росія не буде запроваджувати санкції проти України (насправді ні).
По-хорошому, новий формат прес-конференції має проходити з тими ж учасниками, але тільки не Володимир Путін має розповідати журналістам про ситуацію в країні, а навпаки. А він може ставити уточнюючі питання. Втім, якоюсь мірою вже зараз так і відбувається.
Якщо звернути увагу, то ті журналісти, які працюють із недержавними ЗМІ, прагнуть не так поставити сам питання, скільки розповісти передісторію справи. І це абсолютно закономірно. У сучасному російському медіаполі існує величезна кількість тем нон-грата – тих подій, про які на центральних телеканалах не говорять або говорять побіжно. І тільки із запитання журналіста в прямому ефірі (а прес-конференція президента Росії транслюється в прямому ефірі) російський обиватель може дізнатись про масштаб протесту далекобійників, про проблему всиновлення дітей чи долю полонених в Україні російських спецназівців із Тольятті. Відповідь президента не настільки вже й важлива – у його владі перевести розмову на іншу тему або ж піти від відповіді. Тому постановка питання є самодостатньою цінністю.
Втім, цей момент не змінює головного: доти, поки прес-конференція російського президента залишатиметься єдиним заходом зі сфери публічної політики в Росії – країна приречена. Доти, поки російський президент залишається єдиним носієм влади в країні – жодні зміни неможливі. У російської політичної сім-картки не відрізаний куточок, а значить, захисту від дурня у неї немає.
І голий король продовжить їздити вулицями в абсолютній тиші.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
