Пік «пышного природы увядания» тут, на великій квітковій галявині, а також в розарії та іридирії, ботанічного саду колишнього Таврійського національного університету, а нині Кримського федерального університету імені Володимира Вернадського, звісно ж, давно минув. Хоча надто стійкі представниці флори, зокрема, деякі сорти хризантем, ще повністю не зів’яли, милують око своїми формами та яскравими фарбами поблизу сирингарію (ділянки саду з кущами бузку – авт.) з видом на китайську альтанку. Не кажучи вже про ажурні вічнозелені хвойні породи, що гармонійно обрамляють каскад невеличких ставків у верхній, південній частині ботсаду. А плакучі верби з тильного боку заміського будинку графа Воронцова взагалі збились із кліматичного «пантелику», передчасно розпустивши свої білосніжні бруньки-«котики». Подібні метаморфози зустрічаєш у саду ледве не на кожному кроці. І не тільки природні.
Якщо вдатись до класичної метафори, ба давнішнього газетярського штампу, то на «легені» сьогоднішнього Сімферополя можуть однаковою мірою претендувати дві найбільші рукотворні зелені зони – парк імені Гагаріна і ботанічний сад тутешнього університету. До слова, останній цьогоріч теж став іменним – загалом заслужено отримав ім’я колишнього ректора цього вишу, а ще раніше голови кримського парламенту, Героя України, який радо зустрів «приєднання» Криму до Росії, Миколи Багрова (помер 21 квітня 2015 року у віці 77 років). Обидва, парк і ботсад, розкинулись на берегах головної річки міста – Салгірки, мають приблизно однакову площу (30-35 гектарів), найбільш привабливі для відвідування городянами і гостями кримської столиці.
На цьому, мабуть, вся схожість і вичерпується. Позаяк Гагарінський парк – типове дітище радянської доби, а саме – початку 60-х років минулого століття. Тоді, як свідчать новітні літописи, одночасно з житловою забудовою правого берега Салгірки заходились облаштовувати підходящу для масового відпочинку територію. В університетського ж ботсаду куди солідніша біографія. І водночас більш заплутана, навіть подекуди суперечлива, як, власне, вся історія з «времен Очаковских и покоренья Крыма».
Зважте на одні лише факти. Такі, приміром, що повсюдно, у тому числі на відкритих інтернет-ресурсах, давно оприлюднюються різними джерелами. За одними з них, сад мав би цьогоріч відзначати своє повноцінне 220-річчя. Бо саме 1795 року, коли у цій місцині на запрошення самої імператриці Катерини ІІ оселився німець Петер Паллас – відомий вчений-мандрівник і природознавець, все й почалось. Вірніше, розпочалась історія колишнього парку «Салгірка» чи «Воронцовка», як ще називали сімферопольці, – попередника нинішнього ботсаду. Бо ніхто інший як Паллас почав по-справжньому, по-європейськи там господарювати, висадивши у долині Салгірки перші фруктові дерева.
Натомість на косому зрізі старої сосни перед Воронцовським заміським будинком (на ньому досі охоронна українська табличка) значиться інша дата – 1895 рік. Саме тоді на території сучасного ботанічного саду відкрилась школа садових робітників імені все того ж Палласа, яка пізніше стала Салгірською помологічною станцією. До речі, цим двом закладам майже 29 років своєї наукової діяльності віддав всесвітньо відомий український вчений-садівник Левко Симиренко.
Директор же ботсаду Анна Репецька у розмові зі мною назвала іншу відправну точку – березень 2004 року. «Торік ми урочисто відзначили 10-річчя нашого ботанічного саду», – розповіла вона. Узагалі повну назву її сьогоднішньої установи відразу, без запинки й не вимовиш. Судіть самі: «Федеральное государственное автономное образовательное учреждения высшего образования «Крымский федеральный университет имени В.И. Вернадского» Таврическая академия (структурное подразделение) Ботанический сад имени Н.В. Багрова».
Одне слово, в університетському саду увіковічнене фундаторство лише екс-ректора Миколи Багрова. При цьому ніде не сказано, що цьому безпосередньо посприяв, якщо не сказати більше, ще один майбутній Герой України, тодішній спікер місцевого парламенту Борис Дейч. Як-не-як, а саме з його подачі, якщо згадати нещодавнє минуле, Верховна Рада автономії закріпила всю територію «Салгірки» виключно за ТНУ. Аби одним махом вирішили ще одне «стратегічне» завдання – отримати вагомий привід відмовити Меджлісу і муфтіяту щодо надання ділянки у парковій зоні під будівництво головної соборної мечеті. Ця деталь, зрозуміло, залишилась за дужками офіційного обґрунтування, хоча була у всіх на слуху.
Зображення Миколи Багрова можна тепер побачити на алеї видатних вчених ТНУ за весь період його існування, починаючи з 20-х років минулого століття. Власне, з Багрова алея й бере відлік. Поруч табличка, де сказано, що її, алеї, появі мають завдячувати депутату Держдуми Росії від фракції «Справедлива Росія» Терентьєву. На тлі напівзруйнованої історичної садиби академіка Палласа (у ній донедавна розміщувались підрозділи заповідника «Неаполь скіфський»), це виглядає досить символічно. До справжнього «сакрального» розмаху ще, звичайно, далеко. Але зачин таки зроблено.
Максим Романів, кримський оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
