Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Іноді досить непросто писати текст про Крим, якщо ти сам кримчанин. Завжди тягне зануритись в емоції. А те, що нижче, – це спроба відстороненого аналізу, не більше.
Енергоблокада Криму стала причиною запеклих суперечок у Фейсбуці. Головна лінія протистояння – суперечки про інструментальність вимкнення Криму. Одні говорять про те, що саме Росія несе відповідальність за півострів і немає сенсу полегшувати їй його утримання. Інші заперечують, що думка кримчан може ще зіграти свою роль у майбутньому, а тому треба підтримувати лояльність.
Є ще й третя група: ті, хто підтримує енергоблокаду, спираючись не на раціональні доводи, а лише на емоційні: наприклад, для них значущим є мотив помсти і реваншу за приниження часів «кримської весни». Але цю думку аналізувати безглуздо, тож залишимо їх за дужками.
Так от. Якщо спрощувати, то логіка перших впирається у зв'язку: чим дорожчий Крим для Москви – тим швидше він повернеться в Україну. Логіка других складніша: чим менше грошей у Кремля – тим нижча стійкість режиму. Обвалення режиму може повернути Кремль за стіл переговорів щодо кримської теми.
Сама блокада Криму – не такі вже й великі витрати для Москви. А ось те, чи мають значення настрої кримчан, – це питання
Але сама блокада Криму – не такі вже й великі витрати для Москви. А ось те, чи мають значення настрої кримчан у разі готовності Кремля сісти за стіл переговорів, – це питання. Тому що питання статусу Криму розв'язуватиме не лише Київ, а, в першу чергу, Захід. А специфіка Заходу полягає в тому, що він схиблений на ідеї суспільного консенсусу.
Особливість ситуації в тому, що вона відкриває вікно можливостей для кримськотатарського Меджлісу. У питанні продавлювання в Києві ідеї створення національно-територіальної автономії.
Тому що сьогодні Київ навряд чи може розраховувати на лояльність усіх жителів півострова. Якщо йдеться про чинний формат кримської автономії, то, з точки зору того ж Заходу, голос кожного кримчанина однаковою мірою здатний визначати приналежність і статус півострова. І в цій ситуації позиції Києва виявляються слабкими.
Створення національно-територіальної автономії дозволить Києву говорити про те, що в першу чергу важливі настрої серед кримських татар
А створення національно-територіальної автономії дозволить Києву говорити про те, що в першу чергу важливі настрої серед кримських татар. Про те, що саме їхня думка має бути почута в першу чергу. І що питання повернення півострова безпосередньо пов'язане з необхідністю захисту народу, який визнаний в Україні корінним.
Специфіка ситуації в тому, що Росії досить складно приватизувати подібну стратегію. Тому що будь-яка ідея створення кримськотатарської національно-територіальної автономії в Криму під егідою Москви вступає в протиріччя з самою міфологією «кримської весни». Більше того, на півострові сьогодні існують два міфи – «російський» і «кримськотатарський». І вони багато в чому антагоністичні один відносно іншого.
Зрештою, поява «російського міфу» про Крим стала можливою завдяки ослабленню «кримськотатарського». Більше того, до складу «російського міфу» входить ще й радянський концепт про Велику Вітчизняну війну, який досі перебуває у конфронтації з історією про депортацію кримських татар. Якщо для всіх народів колишнього СРСР у рамках «радянського» підходу обрана формула «народ-переможець на тлі окремих колабораціоністів», то для кримських татар у все тому ж «радянському» підході до історії війни вона перевернута: «народ-колабораціоніст на тлі окремих героїв».
Тільки Київ може «приватизувати» кримських татар і відповісти на запитання «чому Крим має не просто перестати бути російським, але й повернутися в Україну»
Для Росії створити на півострові кримськотатарську національно-територіальну автономію – це не просто посадити Ремзі Ільясова в крісло Сергія Аксьонова. Це, зокрема, дезавуювати концепт «сакральної Корсуні» і «русcкого міра», що повертає собі свою «колиску». Виходить, що тоді не «#крымнаш», а «#крымих». Продати таку ідею буде складно не тільки проросійським кримчанам. Продати таку ідею Кремль не зможе самому собі.
А тому такий інструмент для боротьби за статус півострова є тільки у Києва. Тільки в нього є можливість «приватизувати» кримських татар і використовувати цю тезу як відповідь на запитання «чому Крим має не просто перестати бути російським, але й повернутися в Україну». А у кримськотатарського Меджлісу, відповідно, є вікно можливостей для того, щоб «продавати» ідею національно-територіальної автономії українській владі.
Подібний метод, зрозуміло, не гарантує результату. Більше того, ключі від переговорної кімнати щодо «кримського» питання сьогодні є лише у Москви. Але чисто інструментально, в тому випадку, якщо Київ, нарешті, вирішить виробити свою позицію щодо півострова, не варто дивуватись, якщо ця позиція виглядатиме так, як описано вище.
І ще. Перш ніж коментувати, згадайте про те, що ми зараз обговорюємо не емоції, а технології.
Думки, викладені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
