Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Пасажирський лайнер компанії «MetroJet» розбився над Синайським півостровом ще 31 жовтня – жертвами катастрофи стали 224 людини. Але наступні два тижні Москва вперто зберігала мовчання про причини катастрофи. Навіть тоді, коли західні ЗМІ наводили докази того, що літак став жертвою терористів – Кремль відмовчувався. Більше того – ще 10 листопада голова адміністрації президента Росії Сергій Іванов казав, що результатів розслідування цього року чекати не варто.
Але за три дні – 13 листопада – в Парижі сталась кривава трагедія. Потім – зустріч Володимира Путіна з Бараком Обамою на G20. І вже 16-го листопада ФСБ Росії безальтернативно оголосила про те, що літак став жертвою теракту.
Як каже одна російська медіаперсона: «Збіг? Не думаю».
Та й ніхто не думає, що це збіг. Причина подій у тому, що з першого дня російських бомбардувань у Сирії ця війна пропонувалась громадянам Росії як універсальний засіб для піднесення самооцінки. Ідеальна медіакартинка: літаки бомблять ворога, якому нічого протиставити російській військовій машині. Стежити за звітами міністерства оборони, сидячи на дивані в теплій квартирі, добре і затишно: прасують далеко, ризиків немає, ворог абсолютний і абстрактний. Ракети летять, бомби падають, літаки злітають і сідають. Документальний бойовик у прямому ефірі.
Вони не погоджувались на те, щоб брати участь у цій війні. Не погоджувались, щоб загинути в ній. Втім, їх ніхто і не питав
А потім раптово виявляється, що Кремль послав на війну не обмежений контингент військ, а всю країну. Включно з тими самими обивателями, які, може, навіть і не стежать за бравурними звітами міноборони. Які всього лише підіймаються трапом літака, щоб повернутися з країни вічного літа в російське осіннє бездоріжжя.
Вони не погоджувались на те, щоб брати участь у цій війні. Не погоджувались, щоб загинути в ній. Втім, їх ніхто і не питав.
Називати причину загибелі літака не хотілось. Адже тоді війна перестала би бути телевізійною – під пиво і вечерю. Вона перетворилась би на бруд, кров, сльози і людське горе. І торкнулась би будь-кого – незалежно від географії та роду занять. І 145 мільйонів людей перестали би бути глядачами, а стали б учасниками.
Тому Кремль мовчав. І мовчав би ще довго, якби не трагедія в Парижі.
Називати причину загибелі літака не хотілось. Адже тоді війна перестала би бути телевізійною – під пиво і вечерю
Тому що в цей момент перед Москвою відкрилось вікно можливостей, у першу чергу – для власного ребрендингу. Судячи з усього, в Кремлі вирішили, що є шанс позбутись амплуа «агресора» – того самого, яке країна набула після Криму і Донбасу. І публічне визнання, що літак став жертвою теракту – це заявка на амплуа «жертви». Поряд із Європою.
Швидше за все, в Москві сподіваються на повторення сценарію 75-річної давності. У якому військова агресія Радянського Союзу проти Фінляндії відійшла на другий план після початку великої війни. Після закінчення якої територіальні втрати Фінляндії були визнані в рамках нових договорів. Судячи з усього, в Москві щиро сподіваються, що в реінкарнації цього сценарію роль Фінляндії буде уготована Україні.
І все, що для цього потрібно – це «втопити» український конфлікт у «сирійському». Підвищити ставки. Продати лояльність. Продемонструвати єдність у ключовому. Вивести за дужки Донбас, залишивши всередині дужок ІДІЛ.
Є лише три деталі.
По-перше, зараз надворі не Друга світова.
По-друге, час усе так само грає проти Росії та її економіки.
По-третє, війна з Україною не спричиняє загибелі російських обивателів.
А війна з ІДІЛ, як нам нещодавно повідомила Федеральна служба безпеки РФ, – ще й як.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
