О 10 ранку тут уже зробили замовлення перші відвідувачі, а в повітрі витає аромат кави. Це маленький шматочок Бахчисарая в прокидається, суєтному Києві, не вистачає тільки пейзажу кримському степу за вікном.
Кафе кримськотатарської кухні «Мусафір» працює в столиці з липня, це брат-близнюк знайомого багатьом і багатьма улюбленого бахчисарайського закладу з назвою, що перекладається як «гість».
Власники кафе – родина кримських татар – коли більше семи років тому відкривали «Мусафір» в Бахчисараї, посуд приносили з дому. Приготуванням страв займались жінки, серед них і молода Еміне Емірсалієва, яка сьогодні управляє київським закладом.
«Я вчилась готувати вдома, у мене немає спеціальної освіти. Але у нас так заведено: старше покоління живе разом із дітьми та онуками. Я просто пам'ятаю, як бабуся все робила, мама готувала, тітка. Тітка дуже смачно готує плов, і ми його тут (у кафе «Мусафір»-Київ – КР) намагаємось повторити. Родина велика, ртів багато, і всіх потрібно годувати щодня, і я як дівчинка допомагала бабці ліпити все. Ще перебирали рис, якщо пам'ятаєте, він був таким... з лушпинням. Це зараз він чистий, шліфований. Ми були на кухні з дитинства», – згадує Еміне.
З часом кафе набирало популярність, з'явилася ресторанний посуд, але їжа залишилась по-домашньому смачною. Сюди любили приходити кримські татари і заїжджі туристи, хтось шукав тут однодумців і сімейний затишок, хтось приходив за кримською екзотикою.
У травні 2015 року стало відомо про закриття закладу.
«У Бахчисараї заклад закрили, досі у нас не оформлена земля. За України ця проблема теж була, ну а коли прийшла нова влада, звернули увагу на наше кафе. І хоча заклад без нарікань працював сім років, платились податки, ми навіть отримували грамоти від міської влади як кращий ресторан у місті, нам довелось закритись. Земля не була оформлена для комерційного використання. Зараз родичі займаються документами і працюють над юридичним питанням, сподіваються незабаром відкритись», – говорить Еміне.
Сьогодні родина не пов'язує закриття кафе в Бахчисараї зі столичним дебютом, кажуть, що ідея відкрити «Мусафір»-Київ була давно. Сама Еміне вже 5 років жила тут, і родина брата, з дружиною якого – Соріною – вони більше двох років разом ведуть бізнес у столиці.
«Нам хотілось і самим смачно харчуватись, так, як ми звикли, і познайомити зі стравами кримськотатарської кухні киян і гостей міста, смачно їх нагодувати... Ідея з'явилась давно, нам подобалось те, що наша родина робила в Бахчисараї. Ми брали участь у цьому всією родиною – і меню розробляли, над інтер'єром думали, і нам дуже захотілось перенести це сюди», – згадує Еміне.
Першою складністю, з якою зіткнулись у Києві, був пошук приміщення.
«Навіть у великому місті, важко знайти гарне приміщення в хорошому місці», – говорить Соріна Сейтвелієв.
«Дуже важливим є простір. У нас у Бахчисараї велике приміщення. Тут ми шукали подібне, потрібна була велика кухня, адже приготування наших страв вимагає багато місця: у нас багато м'яса, багато тіста, великого тіста, яке треба розгортати», – пояснила специфіку Еміне.
В інтер'єрі так само намагались повторити бахчисарайский досвід, ідеї оформлення, напрацьовані роками, привезли звідти. Тут усі меблі та прикраси робили на замовлення, і навіть стіни, стилізовані під саман (матеріал з глинистого грунту з додаванням соломи – КР), відтворили у київських реаліях. Щоправда, довелось навчити місцевих майстрів, як це робиться.
Сюди часто приходять за спогадами, тут зберігають традиції – те ж меню, той самий смак і майже та сама команда.
«Спочатку вийшло так, що майже всі були – кримські татари, потім ми почали набирати персонал – і до нас прийшли кримчани не з числа татар. А після ми прийняли переселенців із Луганська і Донецька, і лише один киянин серед нас. Ми дуже раді, що склалась така команда, було складно спочатку, адже хтось був навіть без досвіду роботи, і ми відразу не очікували такої кількості гостей, але з часом навчились, стало простіше, вже пораємось, і ми дуже щасливі, коли наші гості задоволені», – ділиться Соріна.
Сюди рідко заходять випадкові перехожі, в основному, гості знають, куди вони потрапили і чого тут можна чекати, але нерідко офіціанти роз'яснюють, що означають назви страв.
«На початку було небагато гостей-татар, в основному приходили сусіди, люди, які дізнались про нас через інтернет. Але останнім часом складається враження, що всі один одного знають. Це така дружня, класна атмосфера. У нас був вечір, коли грала жива кримськотатарська музика. Три години тривав концерт, і за цей час ніхто не пішов, жоден столик не залишився порожнім», – захоплюється Соріна.
Іноді гості пропонують свої ідеї і навіть вчать господарів вести бізнес. Так, наприклад, турки, каже Соріна, дуже вимогливі до сервісу в закладі. Буває, коли гості підказують офіціантам, як краще поводитись. Але в «Мусафір» не ображаються, беруть до уваги корисні зауваження.
«Київ відрізняється, тут висока конкуренція і суворі вимоги. Гості теж різні: в Криму люди відпочивають і можуть розслаблено чекати на замовлення, тут інший ритм, і клієнти приходять на обід – треба швидко і дуже смачно нагодувати гостей», – зазначає Соріна.
Як кажуть господарі, до «Мусафір»-Київ часто приходять постійні клієнти зі знижковими картами з Бахчисарая. Сюди приходять за спогадами, а у відгуках пишуть: «Неначе побували в Криму».
