Не знаю, де як, а от у курортному селі Малоріченському (Велика Алушта), Малорічці, як називають його кримчани, мимоволі відчуваєш щось подібне до когнітивного дисонансу. Надто коли вникаєш у нинішні реалії давнього села. Колись, до першої анексії Криму наприкінці XVIII сторіччя, місцеві переселенці-греки називали його Мікро-Потам, а потім кримські татари – Кючюк-Озен (в обох випадках переводиться як «мала ріка»).
Затишна, фактично субтропічна місцина, з природними пальмами і кактусами, обрамлена пасмом гір і крутих скельних виступів, що надійно захищають тутешню затоку і заразом виноградники від північних вітрів. Та ще й у сяйві єдиного на півострові храму-маяка святого Миколи Чудотворця, якого 9 років тому звели за проектом народного художника України, лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка Анатолія Гайдамаки.
Здавалось, кращого місця для спокійного сімейного пляжного відпочинку надто зараз, в «оксамитовий» сезон, годі й шукати. Беручи до уваги ще й вельми прийнятні ціни за постій.
Наприклад, пристойну кімнатку з окремим санвузлом, холодильником і таким іншим у приватному секторі сьогодні в селі можна винайняти за якихось 100-150 рублів. Либонь, саме цими очевидними вигодами керуються приїжджі звідусіль, віддають перевагу віддаленій від гамірних міст (до найближчої Алушти – 25 кілометрів) Малорічці.
Наприклад, корінна харьків’янка Валентина Іванівна, попри все, 13 років поспіль разом із чоловіком навідується сюди виключно у вересні-жовтні.
«Для мене це райський куток – каже жінка, – захищена від вітрів лагуна, вода тут помітно тепліша, ніж, наприклад, у сусідньому Рибачому. Бо там півтора кілометри пляжів, продуваються вітрами, а тут вони горами захищені від вітрів. А ще тут ціни на домашні молочні продукті, фрукти й овочі значно дешевші, майже як в Україні. Раніше ми приїжджали до Криму на власній машині двічі на рік: на травневі свята і у вересні-жовтні. Дослідили все узбережжя від Тарханкута до Севастополя. Малорічка нам підійшла найбільше».
А от у москвичів, яких, до речі, зараз у Малорічці чимало, інші критерії вибору. Принаймні, якщо взяти на віру слова Наталі з Підмосков’я.
Вона рентгенолог приватної стоматологічної поліклініки, і, виявляється, раніше ніколи не була в Криму, перевагу віддавала закордонним курортам. Цьогоріч збиралась, зокрема, до Чорногорії, але у підсумку разом із подругою взяла авіаквиток до Сімферополя. Спокусилась на бюджетний варіант, тобто шість тисяч рублів в обидва кінці. Але найбільше, на неї вплинули регулярні «патріотичні» заклики у ЗМІ підтримати Крим. Хоча, як стверджує Наталя, вона й без цього регулярно це робить, щомісяця в «добровільному» порядку перераховуючи у фонд допомоги «приєднаному» Криму десять тисяч рублів із власного заробітку.
Мене ж особисто, як, можливо, деяких інших поінформованих жителів півострова, до Малорічки якось не тягне (ось чому і виникає згаданий вище когнітивний дисонанс), даруйте, через її... фекалії. 2013 року через це, точніше через хронічні поломки на каналізаційно-очисних спорудах (КОС), СЕС на все літо закрила там пляж. Ясна річ, народ це не зупинило. В Алуштинському міськвиконкомі тоді констатували зростання гострих кишечних інфекцій якраз через якість морської води і харчові отруєння...
Варто зазначити, що пляж у селі Малоріченському перебуває в «антисанітарному списку» не перший день. Уперше заборонили в ньому купатись ще 2009 року. І ситуація відтоді не поліпшилась. Хоча місцеві чиновники і урядовці неодноразово запевняли громадськість і ЗМІ, що КОС у Малоріченскому ось-ось побудують нові. І навіть сума називалась, яка начебто виділена на це в рамках тодішньої державної програми «Питна вода України» – понад 400 мільйонів гривень. Для більшої очевидності благих намірів місцевих медійників, у тому числі й автора цих рядків, спеціально возили до приморського села і показували «майже повністю» реконструйовані за сучасними технологіями споруди, куди «вгатили» понад сто мільйонів.
Відтепер «очисткою» у Малоріченському і сусідніх селах Рибачому і Сонячногірському, де ситуація майже аналогічна, має перейматись Алуштинський міський округ, який перебрав на себе, за російськими законами, повноваження Малоріченської сільради ( вона ліквідована). Там визнають: вкрай зношені очисні споруди цих трьох сіл потребують капітального ремонту. У медіа повідомлялось, що кошти на це пообіцяв «підкинути» сам голова російського уряду Дмитро Медведєв.
А поки що місцева влада обмежилась «профілактикою»: у розпал літа штрафом у 20 тисяч рублів покарали начальника МУП (муніципального унітарного підприємства) «Малоріченське водо каналізаційне господарство» за порушення експлуатації очисних споруд у Малоріченському, Рибачому і Сонячногірському. Ситуацію, переконані деякі фахівці, більш-менш рятує лише слабкий минулорічний і цьогорічний наплив відпочивальників, закриття з цієї причини низки, кафе і барів, напівпорожні працюючі пансіонати, зокрема «Московський». Відтак КОС поки що здатні витримати наявні навантаження, тому, начебто, не зафіксовано аварійних скидань нечистот у відкрите море. Хоча малопомітні, як зізнався мені один із місцевих жителів, часу від часу відбуваються.
Пригнічують також розбиті морськими штормами бетонні сходи на пляж (на знімку), іржавий причал. Деякі опори та поручні на причалі настільки з’їло море, що вони просто висять над водою. Тим не менш, два прогулянкові катери за туристами туди періодично причалюють. Зверху, де опори «згнили» найбільше, кинули металевий каркас – ось вам і всі «заходи безпеки».
А ще псує курортні принади села «розбомблений» пансіонат «Ювілейний» і геть захаращена побутовим непотребом – якщо не сказати більше – його паркова зона у центрі села. Виявляється, пансіонат раніше був на балансі «Криворіжзалізорудоуправління», згодом перейшов у приватні руки, декілька разів після перепродувався. Поки 2012 року чергові власники не розпорядились вирізати на брухт геть усі металеві конструкції включно з ліфтовим господарством, сантехнічним обладнанням спальних і адміністративних корпусів.
Довершили «картину маслом» уже місцеві жителі – виламали практично всю столярку (на знімку). Залишилось тільки розібрати стіни, перекриття. Власне, до цього, либонь, усе йде. Потенційному інвестору може приглянутись хіба земельна ділянка (приблизно 3 гектари), яка належить пансіонату. Цікаво, що інтернет досі рясніє рекламою відпочинку… в «Ювілейному».
Єдине місце сьогодні в Малорічці, де ще вирує виробниче життя, – однойменне держпідприємство, що замикається на об’єднанні «Масандра». Це так звана «первинка», тобто завод із первинної переробки винограду, який підприємство вирощує неподалік на гірських схилах. Поруч із прохідною донедавна працював дегустаційний зал-магазин для всіх охочих. Звісно ж, головними його відвідувачами були приїжджі курортники. Нині він закритий, кажуть, що це заборонено російськими законами. Але «святе місце, як-то кажуть, порожнім не буває – не місцевому ринку пропонується хмільний напій місцевої витримки у широкому асортименті. А «дегустацію» відпочивальники інколи, як переконався автор цих рядків, влаштовують просто неба прямо на пляжі. А що, дешево і сердито.
Максим Романів, кримський оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
