Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Державна машина зазвичай працює від стусана. У тому сенсі, що рішення ухвалюються лише тоді, коли їй хтось «додає прискорення». Чи варто дивуватися тому, що українські чиновники згадують про Крим з нагоди?
Цей текст зовсім не про «зраду». Всім зрозуміло, що поки на сході йде війна – саме Донбас, а не Крим буде пріоритетною темою для будь-якого українського міністерства. Зрозуміло й те, що в умовах тотального дефіциту ніхто не буде витрачати гроші на проекти, пов'язані з півостровом. Я вам більше скажу – ці аксіоми зрозумілі, зокрема і проукраїнськи налаштованим кримчанам.
Не секрет, що ключі від миру в нинішній війні не в України, а у Кремля. Саме від нього залежить припинення постачання зброї і солдатів на Донбас. Від нього ж залежить і ситуація на півострові. Немає нічого дивного в тому, що українська армія обкопується – її первинне завдання не стільки в тому, щоб повернути втрачені території на сході, скільки в тому, щоб не допустити розширення зони нестабільності на решту території країни.
Позиція Києва – цілком конфуціанська. Вона в тому, щоб сидіти на березі і чекати, поки мимо не пропливе агресор
У цьому сенсі позиція Києва – цілком конфуціанська. Вона в тому, щоб сидіти на березі і чекати, поки мимо не пропливе агресор.
Але при цьому в тому ж самому Криму продовжують жити люди. Значна частина яких продовжує вважати саме Київ, а не Москву своєю столицею. Це люди, які вірять в те, що Москва під тиском обставин рано чи пізно повернеться до розгляду статусу півострова. Багато хто з них просто не може залишити півострів через об'єктивні причини – у когось на руках хворі батьки, у когось – маленькі діти. Хтось і зовсім не збирається залишати територію півострова, бо сама ідея «добровільної депортації» є для нього непереборною перешкодою. І всім цим людям потрібна ясність.
Давайте уявимо, що в якомусь умовному завтра Київ відновлює суверенітет над Кримом. Що відбувається на наступний день після цього?
Що буде з тим майном, яке кримчани встигли купити, починаючи з березня 2014-го року? Що буде з автомобілем, який був легально придбаний в автосалоні і зареєстрований на території півострова за російськими правилами? Яка доля чекає кримчанина, який купив квартиру для батьків? Чи залишиться це майно в його власності, чи угоду оголосять незаконною, а майно – предметом конфіскації?
Що буде з людьми, які залишилися жити і працювати на півострові?
Що буде з людьми, які залишилися жити і працювати на півострові? Що чекає умовного працівника музею чи бібліотекаря? Формально вони всі отримують гроші з рук російської держави, але чи робить це їх «зрадниками» за українськими законами? Чи потенційна відповідальність настає лише з моменту прийому присяги держслужбовця – тієї самої, яку приймають лише топові кримські чиновники?
Кримська повсякденність мало чим відрізняється від тієї, що спостерігають навколо себе жителі Пензи або Чернігова. Тисячі людей щодня стикаються з державною машиною, отримують довідки, оформляють документи, ходять на роботу, отримують зарплату. Вони платять штрафи, беруть кредити, збирають на квартиру, купують машини. Вони перебувають усередині чиновницької павутини і так чи інакше щодня змушені з нею стикатися. І вони хочуть зрозуміти – як саме можна жити в Криму і залишатися при цьому законослухняним громадянином України.
Що заважає Києву зробити якусь «декларацію про наміри», в якій буде пояснюватися: які дії і вчинки кримчан Україна вважає небажаними, а які навпаки – нормативними? Які майнові права кримчан з українськими паспортами вона готова гарантувати, а які – ні?
Йдеться не про те, щоб відразу взяти і прописати абсолютно всі нюанси. Але можна цю роботу як мінімум почати. І для початку чітко артикулювати – які речі Київ вважає абсолютно неприйнятними для громадянина України, який залишився жити в Криму. А потім – рухатися від загального до дрібниць. І це має бути саме окремий документ – який кожен охочий зможе без проблем скачати з профільних сайтів.
Головне правило інформаційних воєн звучить просто: якщо ти не заповнюєш інформаційний вакуум – за тебе його заповнює твій суперник
Його створення не вимагає великих грошей – воно вимагає політичної волі. На відміну від порожніх заяв, цей документ буде найкращим свідченням того, що в Києві не забули про тих кримчан, які вважають себе заручниками ситуації в Криму.
Головне правило інформаційних воєн звучить просто: якщо ти не заповнюєш інформаційний вакуум – за тебе його заповнює твій суперник. Якщо Київ не артикулює «правила гри», то це дає можливість Кремлю експлуатувати найрізноманітніші страхи на півострові. Немає нічого складного в тому, щоб пояснити: як громадянину України, який не має можливості переїхати з Криму на материк, жити на півострові відповідно до українського законодавства.
Тому Криму потрібна «інструкція із застосування» – вона ж методичка для повсякденності і виписані правила гри. Все просто. Було б бажання.
Павло Казарін, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
