«Ми не якісь там менти». Кримчанин у лавах нової поліції
На вулиці Києва вийшов новий патруль – поліцейський. У хлопців нові погляди і віра у світле майбутнє країни. Серед тих, хто відтепер охоронятиме спокій жителів української столиці, є і кримчанин. Тут його знають як Ревуцького (ім'я та справжнє прізвище ми не називаємо з метою безпеки його рідних у Криму). Тож просто «коп Ревуцький».
Він народився в Керчі 1992 року, проте більшу частину життя мешкав у Москві. Там же закінчив школу, виш, посилено вивчав українську мову, спілкувався з українською діаспорою. У грудні 2013 року повернувся до Керчі, де став свідком захоплення півострова Росією. І для себе вирішив: розмовляти тільки українською мовою. У листопаді 2014 року переїхав на материкову Україну. Щоправда, тут був розчарований: зовсім не таким він уявляв український патріотизм.
«Мої нинішні враження і думки про Україну і ті, які були у мене в Москві, – це зовсім різні речі. Я уявляв собі казкову країну. Хоча б у розрізі мови. Я українську мову вивчив у Москві, був там в українському молодіжному клубі і спілкувався з українською діаспорою, коли ми зустрічалися, ми спілкувалися українською мовою, і я уявляв собі, що так само всі спілкуються в Україні, але, коли приїхав сюди, був збитий з пантелику тим, що люди погано володіють мовою», – зізнається молодий поліцейський.
– Як так сталось, що, нещодавно приїхавши до України, ти відразу вирішив іти в патруль?
– Я ніколи цього не планував, не мріяв про роботу поліцейського. Просто я вважаю себе чесною і совісною людиною. І коли почув оголошення про набір, подумав: чому б ні? Я вирішив піти, подав заяву і довго чекав на відповідь, відмовлявся від інших цікавих і перспективних пропозицій. За фахом я менеджер ресторанного та готельного бізнесу. Вже було зневірився, погодився на запропоновану роботу, але, пробувши там два тижні, отримав запрошення в поліцію. Я пройшов відбір і звільнився з колишнього місця.
Одна з причин, через яку я вирішив іти в поліцію – це сама Ека Згуладзе. Мене дуже надихнула її промова про те, що в поліцію потрібно йти і боротися за краще, і що хороша реформа може відбутися. Я їй довіряю! Якби це сказав Аваков, я б не пішов (посміхається – ред.). Вона своя, вона дуже відкрита, і з нею легко спілкуватися – це нам дуже імпонує.
– Як проходило навчання?
– Це було дуже цікаво. Частина часу була виділена на адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс, було багато тактичних занять: як оглядати, обшукувати людей правильно, щоб усе було за стандартом. Стандарти американські, від старого підходу мало що залишилось. Наприклад, навіть огляд людини відрізняється: раніше ставили лицем до стіни, нам при роботі стіна не потрібна – руки за голову в замок. У цьому плані, я вважаю, за краще взяти хороший, випробуваний метод, ніж вигадувати своє колесо. У використанні американських стандартів я бачу тільки плюси, у них система перевірена, а у нас було все дуже погано.
– Чи стикаєтеся у своїй роботі з тією, старою міліцією?
– Я вчора зіткнувся з ними. У нас була ситуація: співробітники ЖЕКу виконували роботи, добре випили, і одному з них здалося, що інший вкрав у нього сумку з документами. Ми провели бесіду і звернулись до диспетчера, щоб викликати «стару гвардію» – так ми їх називаємо. Не тому, що у нас мало досвіду і ми не могли вирішити ситуації, а тому, що у нас ще недостатньо повноважень. Вони приїхали, також поспілкувалися, взяли заяву і на цьому все. Мене здивувало те, що міліція навіть не стала перевіряти приміщення, в якому перебували співробітники ЖЕКу, на наявність цієї сумки.
– А які особисті стосунки між вами, адже «стару гвардію» розформують, а на її місце встанете ви? Чи немає заздрості?
– Ми вже встали на те місце, «стару гвардію», мабуть, звільнять, а ми подивимося, що буде в другому наборі, може бути, хтось із них захоче вступити до нас і працювати, як ми. Заздрість? Може, вона і є. Я не можу сказати, що у нас дуже дружні стосунки, хоча ніби ми робимо одну добру справу. У нас під час навчання були чутки про те, що ми вийдемо на практику зі старим складом, але ми були проти. Як казала Ека Згуладзе: «Чого можуть навчити старі, якщо ми хочемо виправити їхню роботу, показати те, як не треба робити».
– Як вважаєш, чи дійсно у ваших силах змінити систему?
– Я вважаю, так. Нас дві тисячі, і це саме та кількість, яка має бути в Києві. І ми зможемо все змінити, нас дуже надихає віра і вже виявлена довіра людей до нас. До нас дуже позитивне ставлення, і ми відчуваємо цю довіру, а разом із тим і відповідальність.
Ось приклад. У нас був виклик на стихійний ринок: це коли літні жінки, іноді зовсім бабусі, збирають вирощені на своєму городі овочі, і вивозять їх продавати, часто вони стають торгувати біля метро, що заборонено. Це виклик, і ми не можемо на нього не відреагувати, хоча по-людськи розуміємо, що пенсії не вистачає і бабці теж потрібно виживати.
Показуємо своєю поведінкою і своїм ставленням, що ми не «якісь мєнти»
Виїжджаємо, вмикаємо камери (які є у кожного патрульного) і показуємо, в першу чергу, своєю поведінкою і своїм ставленням, що ми не «якісь мєнти» – ми з повагою і дуже ввічливо звертаємося, пропонуємо варіанти. Ми не забороняємо торгувати, ми розповідаємо, що поруч є так звані соціальні точки для торгівлі, де кожна бабуся може за пільговими цінами взяти обладнане торгове місце в оренду і абсолютно легально продовжити там свою діяльність. Як виявилося, про такі місця вони навіть не знали. Ми попросили туди перейти, продавці і покупці поставились до нас дуже доброзичливо.
– Чи здивувало вас щось у цій системі?
– Здивуванням було те, що 90% з тих, хто прийшов у поліцію, – це ідейні люди, тобто їх навіть не так хвилює зарплата, як результат праці – зрушити ситуацію в країні з мертвої точки. Не просто сидіти в інтернеті й коментувати пости, а реально вийти на вулиці і почати щось змінювати, діяти.
– А як ставляться до дівчат-патрульних? Як напарників серйозно сприймаєте?
– Я сам хотів дівчину-напарника. Це полегшує деякі питання, наприклад, якщо затримуємо хлопця і дівчину, то при затриманні нам не потрібно нікого чекати. Тобто спочатку я можу обшукувати хлопця, дівчина-напарник контролює, потім вона оглядає дівчину, я контролюю. Я до дівчат у патрулі ставлюся дуже позитивно, вони – молодці.
У нас дуже вродливі дівчата! І часто їм навіть простіше
– А є до дівчат довіра? Адже грає роль фізична підготовка.
– У нас є дівчина – майстер спорту з тхеквондо, до неї точно є довіра. Що стосується інших, то якщо вона готова використовувати спеціальні засоби або вогнепальну зброю, думаю, все буде добре. Якщо ж вона не готова до дій і це відчувається, то в деяких моментах це може бути складно. В Америці популярні поодинокі патрулі, і це може бути навіть легше, в такому випадку думаєш тільки про своє життя, нам же доводиться дбати і про життя напарника, постійно тримати ситуацію під контролем.
– А як ставляться громадяни до дівчат-патрульних?
– Дуже позитивно, у нас дуже вродливі дівчата! І часто їм навіть простіше. Вона підійде, скаже м'яким голосом, культурно зробить зауваження – і конфлікт вичерпаний.
– Як ви самі себе називаєте?
– Ми – копи.
...Батьки молодого поліцейського не відразу схвалили його вибір, як каже Ревуцький, просто не вірили, що таке можливо, озираючись на радянську систему підготовки. Далеко і не всі друзі сьогодні бачать у молодому хлопці, повному надій і щирих переживань за країну, поліцейського.
Поки коп Ревуцький був на зміні лише раз, але вже після першого патрулювання зрозумів: робота ця дуже небезпечна і відповідальна, йому з колегами потрібно будувати нову систему за принципом виховання, а не покарання. І він вже зробив перший крок у краще майбутнє своєї країни.
