Надзвичайний і повноважний посол Латвії в Україні Арґіта Даудзе сьогодні згадує кримські події березня 2014 року з дипломатичним спокоєм. У Києві посол презентувала низку фотографій, зроблених у момент початку окупації Криму. Тоді вона і колишній посол Литви в Україні Пятрас Вайтієкунас прибули на півострів, щоб на власні очі побачити і оцінити все, що відбувалося. Зараз дипломати впевнено говорять про те, що сумнівів у тому, що це була окупація, не виникало і тоді, але тільки через рік весь світ отримав зізнання офіційної Москви.
«Я процитую президента Путіна з документального фільму «Крим. Шлях додому»: «Наша перевага, знаєте, в чому полягає? У тому, що я займався цим особисто, не тому, що я все правильно там робив, а тому, що коли це робить перша особа держави, то виконавцю легше працювати». Це цитата Путіна. Я багато деталей уже не пам'ятаю, але хочу розповісти одну: ми приїхали до Сімферополя в готель, і побачили маленький український прапорець, який був розміщений на стіні, а через 3-4 дні цей прапорець зник, але я сподіваюся, що не назавжди», – поділився враженнями Пятрас Вайтієкунас.
Ми звертались до Києва і скрізь кричали, що це неприпустимо, але ситуація розвивалась так, як розвиваласьОльга Скрипник
«...Вулицями вже ходили «зелені чоловічки», – згадує Ольга Скрипник, правозахисниця, заступник голови Кримської польової місії з прав людини в Україні, а на той момент – викладач ялтинського університету. – Вже 25 лютого біля нашого університету, в 30-ти метрах біля ялтинської кіностудії ми зафіксували присутність не просто кримської самооборони, а російських військових, російського озброєння, російських машин. І люди, не соромлячись, говорили, що вони російські військові. Після цього ми почали збирати факти їхньої присутності. Як представники громадськості ми звертались до Києва і скрізь кричали, що це неприпустимо, але ситуація розвивалась так, як розвивалась».
І, тим не менше, життя в Криму тривало далі, люди працювали і продовжували жити, згадує Арґіта Даудзе.
«Це невеликий епізод із Бахчисарая. Кримські татари продають фрукти. Зважаючи на колір цих яблук, їх зберігали всю зиму, і, мабуть, це вимагає великої праці, – розповідає посол Латвії, коментуючи фотографію, на якій місцеві жителі продають яблука. – Я просто показую, наскільки працьовитий цей народ. І ось наша група, журналісти, які на шляху до Бахчисараю просто купили якісь горішки, не уявляючи, що це, можливо, останній раз у них був такий шанс».
Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров тоді зустрічався з дипломатами і говорив, що працювати в той період було дуже непросто.
«За кожним із послів, які приїжджали самі або групою, там уже велось не лише спостереження, а і супровід, і ніхто не знав, чим це завершиться, оскільки, крім військових, були і звичайні бандити, бандити, якими керували ГРУшники – це відомо вже сьогодні. Я хочу сказати, що посли або дипломати іншого рівня, відчули на собі хамство, ультиматуми і прямі загрози їхньому життю», – оповідає події Чубаров.
За його словами, на той момент саме Арґіта Даудзе та Пятрас Вайтієкунас стали уособленням Європейського Союзу та підтримкою для кримськотатарського народу.
«Природно, дипломати, світова громадськість опинились на цивілізоваому боці й підтримали Україну. Невизнання анексії – це був найважливіший момент, це був переломний момент, коли цивілізований світ сказав агресору, що в 21 столітті, після другої світової війни не можна порушувати світовий порядок, і що світова громадськість і цивілізовані країни не будуть визнавати це свавілля, цей кричущий акт насильства відносно незалежної та визнаної Росією 1991 року України», – говорить голова державного агентства з питань Криму, а на той момент помічник голови Меджлісу кримськотатарського народу Аслан Омер Киримли.
Арґіта Даудзе згадувала, як у Бахчисараї, зустрівшись із керівником місцевого Меджлісу, вони дивилися телевізор і побачили рухомий рядок про те, що референдум відбудеться 16 березня – це був шок.
«А ось збори кримських татар, ми прийшли туди, щоб поговорити з людьми, – розповідає про один із епізодів європейський посол. – Я ніколи не забуду запитання літньої жінки: «Що ви, європейці, можете зробити, щоб нас захистити? Уявіть, що завтра прилетять російські літаки і почнуть нас бомбити». Я намагалася знайти слова, щоб переконати її, що Європа з Україною, Європа із Кримом, і ми зробимо все, щоб захистити їх. Для мене це було непросто. Хотілося зробити більш гучну заяву, відповісти, що «так, ми забезпечимо вам мирне небо над головою», я цього дуже хотіла».
Враження від тієї поїздки до Криму посли передали у фотовиставці, яку презентували в Києві.
Сьогодні вони вибачаються, що ці фотографії не дуже якісні і деякі з них зроблені на телефон, але тепер саме ці фото мають особливе значення.
Тут можна побачити присутність тих самих зелених чоловічків, їхні розмови з дітьми та приховані балаклавами обличчя; розгубленість і обурення кримських татар, які зібралися біля Меджлісу; роботу іноземних журналістів; європейські акції на захист України; колишній курс валют і кримських дівчат, які не погребували позувати з російськими військовими, – все це було початком, початком березня 2014 року в Криму.
