Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Скандали в парламенті? Боротьба всередині Кабінету міністрів? Протистояння політичних партій? Викриття? Вітаю, ви живете в життєздатній країні.
Якось так повелось, що «нормальною країною» на пострадянському просторі заведено називати щось монументально-залізобетонне. Щось «брежнєвське», яке, як тефлонова сковорода, здатне пережити всіх і вся. І саме в цьому полягає головна девіація нашої свідомості.
Політика – це якраз конкуренція різних бачень майбутнього. Вона має бути в постійному русі – тільки це застерігає її від стагнації
Тому що нормальна країна – це та, яка живе в умовах перманентної політичної кризи. Тому що політика – це якраз конкуренція різних бачень майбутнього. Вона має бути в постійному русі – тільки це застерігає її від стагнації. Тому що стагнація – це загнивання.
Нормальна країна – це та, в якій кумир здатен викликати розчарування. Нормальна країна – це та, в якої немає раз і назавжди затверджених довічних квот. Будь-який політик може відповідним викликам – і тоді його політичне життя продовжуватиметься. Чи він перестає бути співзвучний часу і епосі – і йде на політичну пенсію.
Політична система – це живий організм. Її клітини теж оновлюються: старі відмирають, нові з'являються. Правоохоронна система виконує роль противірусного засобу, Нацбанк і Мінфін виступають у ролі жарознижувального. Але сам собою процес перманентних змін – свідчення того, що пацієнт живий, а не мертвий.
У цьому сенсі ЗМІ – найкращий термометр. Українські стрічки комусь можуть здатися новинним трилером, але в цьому немає нічого поганого. Вони лише відображають той самий перелом, у точці якого перебуває країна. По один бік – стара команда, по інший – запит на зміни. Те, що в точці перетину цих двох різноспрямованих векторів виникають конфлікти, – природно. Змін немає лише на цвинтарі.
Передчасні вибори, поява і руйнування коаліцій, призначення і звільнення чиновників – це норма, а не девіація
Більше того, навіть після того, як Україна пройде через нинішній перелом, після того, як будуть зняті з порядку денного найбільш нагальні питання типу Донбасу і Криму, політичний процес не обов'язково перестане бути кризовим за своєю суттю. Передчасні вибори, поява і руйнування коаліцій, призначення і звільнення чиновників – це норма, а не девіація. Ми все одно сперечатимемось про те, якою має бути внутрішня політика: лівою чи правою. Ми все одно продовжимо сперечатися про ступінь свободи для бізнесу. Ми все одно продовжимо сперечатись про повноваження держави. Про розподіл бюджету. Про податки і пенсії. І саме це вселяє надію.
Ми всі різні. Хочемо теж різного. Життя в одній державі не знімає внутрішніх протиріч: бюджетники хотітимуть іншого, ніж підприємці; силовики – іншого, ніж правозахисники; автомобілісти проголосують за дороги, а пішоходи – за тротуари. Нам все одно доведеться домовлятися. І криза – це невід'ємна ознака того, що процес іде. Засмучуватися через це – надзвичайно наївно.
А якщо ви втомлюєтесь від усього цього, то запам'ятайте одну просту річ: життя стає набагато простішим у той момент, коли ти розумієш, що простішим воно ніколи не буде.
Павло Казарін, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
