Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Ті, хто приїжджають з Росії битися на Донбас, – їдуть воювати за різне. Але як би не звучала їхня мотивація – вони їдуть на війну за минуле. А в таких війнах зазвичай програє майбутнє.
Зараз видасться дивним, але ще кілька років тому всі ті люди, які їдуть з Росії битися на Донбас, були опозиційними до Кремля. На Болотну виходили не тільки «сердиті городяни», а й ліваки, «Супутник і погром» підтримував Навального і критикував Путіна, імперці нерідко писали статті про здачу національних інтересів на всіх фронтах. А після Криму і Донбасу всі ці різні, здавалося б, за переконаннями хлопці хором співають осанну Кремлю і закликають «перемогти Україну».
Що спільного у лівих, які мріють про перемогу над національними забобонами, і націоналістів, які прагнуть скасування мораторію на «русскость»?
Дивовижний синтез лебедя, рака і щуки, якщо чесно. Що спільного у лівих, які мріють про перемогу над національними забобонами, і націоналістів, які прагнуть скасування мораторію на «русскость»? Як поєднується «проханівська» мрія про радянську державу з колективним «єгором просвірніним», антипорадником і шукачем Російської імперії?
Кремль створив дивовижний прецедент – він зумів «кримською весною» примирити й об'єднати навколо себе найрізноманітніші групи. І тепер усі вони в єдиному пориві мріють про танкові клини, експансію і нові кордони.
Лівакам – з їхньою звичної мрією про соціальну рівність та боротьбу зі світовим капіталом – Кремль запропонував ідею боротьби з колективним «заходом». Вони їдуть на Донбас воювати проти глобалізації, кока-коли, світового капіталу, транснаціоналів і всього пантеону власних антигероїв. Націоналістам він запропонував ідею автаркії – вони їдуть битися з лібералізмом, який закликає до відмови від колективних ідентичностей, а також за «русскій мір» і російську велич за формулою Олександра Третього, який бажав, щоб Європа чекала в сінях, поки він буде вудити рибу. Неорадянським імперцям – мрію про реінкарнацію радянської етики й естетики, що припускає єдину багатонаціональну радянську спільність. Ще недавно всі вони, хто не бажав подавати один одному руки, сьогодні знайшли точку перетину. У прицілі якої опинилася Україна.
Втім, у цьому ситуативному консенсусі немає нічого дивного. Тому що у всіх цих хлопців є головне спільне почуття, яке важливіше за будь-які їхні декларації про власну унікальність. Прагнення реваншу.
Будь-яка імперія має періоди розширення і розпаду. Будь-який розпад імперії переживається надзвичайно гостро – мрія про втрачену велич занадто спокуслива, щоб від неї можна було відмовитися. Навіть якщо залишити за дужками історію Веймарської Німеччини, то з точно такими ж постімперськими комплексами стикалися майже всі країни Європи. У 50-і поразка французів під Дьєнбьєнфу поклала початок деколонізації французького Індокитаю, а в 60-ті Бельгія здійснювала інтервенцію в Бельгійське Конго. Процес деколонізації йшов майже всю другу половину двадцятого століття, у результаті чого світ став таким, яким ми бачимо його сьогодні. І те, чим сьогодні займається Кремль – це ті самі граблі, на які вже неодноразово наступали всі колишні метрополії.
Ізоляція здатна законсервувати суспільство, але вона не здатна зробити його ефективним
Ті, хто сьогодні виступає проти спроб провернути фарш назад, – це лише люди, знайомі із закономірностями історії. Тому що будь-який розпад спричиняє дрейф, будь-який дрейф –самоусвідомлення. Війна лише прискорює ці процеси – вона проводить вододіли між «друзями» і «ворогами». Вона риє зовнішні окопи, притупляючи внутрішні протиріччя. Росія, яка мріє повернути Україну, бореться не стільки за колишню радянську республіку, скільки за мрію про саму себе. Але щоразу, коли ти воюєш за минуле, програти приречене майбутнє.
Наш світ влаштований системно. У ньому не можна поєднувати архаїку і сучасність: світоустрій продається в комплекті, all-included. Якщо хочеш високого рівня життя, то будь готовий до приватної ініціативи та бізнес-клімату. Якщо потрібний бізнес-клімат та ініціатива – відмовляйся від етатизму. Якщо хочеш відмовлятися від етатизму – будь готовий до широкої суспільної дискусії на різні теми. Ізоляція здатна законсервувати суспільство, але вона не здатна зробити його ефективним. Якщо тільки не розуміти під ефективністю військову колону, що крокує маршем.
Принципи суспільного устрою в цьому сенсі повторюють фізичні закони. Не можна мріяти про майбутнє, якщо ти намагаєшся повернутися в минуле. Не можна плодити архаїку в надії бути конкурентоспроможним. Не можна ігнорувати складність сучасного світу, просто тому, що ми живемо у світі складних речей. Вся історія нинішнього конфлікту на Донбасі багаторазово описана і вивчена. Проблема Кремля лише в тому, що він не готовий вчити уроки історії. Але це проблема Кремля.
Павло Казарін, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
