Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Найбільша помилка – це вичищати з френдстрічки своїх опонентів. Усіх тих, кого зазвичай називають тролями і платними ботами. Тому що у підсумку ти ризикуєш залишитися в стерильній до втрати адекватності комірчині однодумців. І це буде початком кінця.
Є дуже хороший тест на адекватність прогнозу. Потрібно попросити автора прогнозу описати реальність. Якщо його опис більш-менш відповідає дійсності, то тоді і прогноз майбутнього має сенс брати до уваги.
Саме тому, коли хтось береться прогнозувати чиїсь вчинки – Кремля, Києва, Порошенка чи Путіна – він має розуміти, яка картинка реальності панує в головах людей, дії яких намагаються передбачити. Можна, звичайно, привласнити об'єкту прогнозу свою картинку реальності, але це не зробить прогноз точнішим. Більше того – зовсім навпаки.
А це, в свою чергу, веде в глухий кут. Тому що ти привласнюєш опонентові свою картинку реальності, потім твій прогноз його дій не збувається, ти злишся і починаєш говорити, що об'єкт прогнозу збожеволів. А він не збожеволів. Він весь цей час залишався у своїй реальності. Яку ти не намагався зрозуміти.
Біда в тому, що цей тест завалять дуже багато з числа тих, хто береться говорити про майбутнє.
У свідомості багатьох представників російської еліти Москва не програла «холодну війну»
Хорошу ілюстрацію до цієї тези нещодавно запропонував російський журналіст Олександр Баунов. Він говорив, що в свідомості багатьох представників російської еліти Москва не програла «холодну війну». Більш того, на їхню думку, поділ Союзу відбувся не стільки через крах радянської моделі, що не витримала протистояння із західною, скільки через те, що Кремль добровільно погодився приєднатися до клубу західних гравців. Зняти висіла над світом загрозу ядерної війни. І в свідомості московської еліти Росія не програвала протистояння – вона добровільно погодилася піти на компроміс і була зраджена.
Зраджена тим, що її не посадили на рівних за спільний стіл зі світовими гравцями. Тим, що її право на «зону впливу» у вигляді колишніх радянських республік заперечувалося і підлягало оскарженню. Тим, що її тримали в дипломатичних сінях, не дозволяючи вирішувати долю світу в одному ряду разом з США і Брюсселем.
Повторю – зараз йдеться лише про опис тієї реальності, яку сповідують російські державні діячі. А її важливо розуміти, бо це пояснює всю логіку їхньої сьогоднішньої поведінки.
Належність до клубу переможців та до клубу переможених дає різні повноваження. Той, хто програв, втрачає стартові позиції, опускається в рейтингу і починає все напрацьовувати з нуля. Переможець свою позицію зберігає і навіть посилює. І російська еліта щиро переконана, що збереження впливу на колишні радянські республіки довкола неї – це статус-кво, природне право, дарча від історії. А для решти світу такий підхід незрозумілий і неприродний. Все одно що заклики боксера, який зазнав поразки, повернути в особисту колекцію чемпіонський пояс.
Москва поводиться так, ніби Радянський Союз і не розпадався – ніби він всього лише переформатувався, але стосунки за лінією васал-суверен збереглися в колишній якості
Тобто Москва поводиться так, ніби Радянський Союз і не розпадався – ніби він всього лише переформатувався, але стосунки за лінією васал-суверен збереглися в колишній якості. А для Заходу все, що відбувається, виглядає неймовірно саме тому, що Союз розпався, Кремль більше не є політичною альтернативою Вашингтону, а роль самої Росії зведена до регіональної великої держави з обмеженою номенклатурою товарного експорту. Про це, до речі, щиро сказав Барак Обама – і викликав шквал обурення в Росії. Але знову ж таки – навіщо нагадувати? Це ж всього лише те, як бачить реальність американський президент. І якщо у прокремлівських експертів картинка того, що відбувається не збігається з тією, що в Обами, то це проблема індіанців. Тобто не Обами.
І саме з цієї ж причини російські прокремлівські політологи впевнені, що Захід прагне Росію зруйнувати і розділити. Тому що у своєму власному уявленні Кремль є альтернативою, глобальним гравцем, цивілізаційною пропозицією, здатною конкурувати із західною моделлю. А Захід не розуміє, про що йдеться, тому що бачить перед собою країну, яка продає нафту і газ, а на виручені гроші купує все інше. Навіщо її розвалювати?
Захід за двадцять років відвик сприймати Москву як столицю «імперії зла»
Захід за двадцять років відвик сприймати Москву як столицю «імперії зла». Й інерція такого підходу сильна – будь-які ідеї про «перемогу над Росією» викликають шквал здивування у європейських і американських дипломатів. Навіщо перемагати? Навіщо дробити? Що потім робити з новими державами, на території яких виявляться ядерні заряди? Кому потрібний хаос на кордонах? Сомалізація однієї сьомої частини суші – це лякає всіх достатньо, щоб не хотіти незворотного.
Росія дивиться в дзеркало і бачить там СРСР. Тому вона думає, що всі навколишні теж бачать в ній СРСР
Росія дивиться в дзеркало і бачить там СРСР. Тому вона думає, що всі навколишні теж бачать в ній СРСР, намагається поводити себе як СРСР і розглядає загрози, які розглядав Союз. А Захід дивиться на Росію, як на Росію, хоче повернення до докримської моделі і намагається зрозуміти, де у Москви червона лінія, яку вона відмовиться перетинати.
Найдивовижніше трапиться в той момент, коли Кремль досягне бажаного. Коли Захід і справді розгледить в ньому те, чим Кремль так люто намагається прикинутися. Коли він зрозуміє, що Москва намагається знайти свої нові кордони – і цей інтуїтивний пошук може йти до нескінченності. Тому що в цей самий момент Захід теж побачить у відображенні Росії – Радянський Союз. Дооцінить загрози. Зважить ризики. І може вирішити зіграти ва-банк.
А біда Росії в тому, що за ступенем своєї стійкості вона жодного разу не Радянський Союз.
Павло Казарін, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
