Рубрика «Погляд»
Щоразу, коли я чую про те, що на Донбасі Росія воює з США, я розумію – обговорювати нічого. Немає сенсу. Ті, хто так вважає, просто не вірять в існування України.
Для цих людей Україна – це всього лише територія. Яка не може нічого бажати, окрім як стати частиною «русского міра». Ніяких українців теж для них не існує – є лише «малороси», зіпсовані «вірусом самостійності». Якщо люди не вірять в існування українців – як вони можуть повірити в те, що ці самі українці можуть чогось особливого хотіти?
Це дивовижна історія двозначності. У свідомості російського імперця Україна може існувати тільки і винятково як УРСР. Тобто як від початку підконтрольна територія, що йде у фарватері Москви. Лише в такому варіанті вони готові говорити про Україну – і поблажливо міркувати про співучість мови та мелодійність пісень. Власне, додайте сюди «сало», «шаровари» і «чуб» і ви отримаєте вичерпне уявлення про те, як ці люди бачать українську культуру.
Для них Україна Віктора Януковича була єдино можливим компромісним варіантом. Яка при цьому все одно була далека від ідеалу, тому що мала свій власний прапор, герб і гімн. А ідеальна України – це та, яка є придатком Російської Федерації.
У їхній уяві Росія не може воювати з Україною, тому що Україна може існувати лише як підконтрольна держава
У їхній уяві Росія не може воювати з Україною, тому що Україна може існувати лише як підконтрольна держава. Якщо це правило не виконується, то в їхньому уявленні Україна автоматично переходить у статус плацдарму, на якому Москва воює із західною гідрою. Україна ж в подібному розкладі в їхній свідомості трансформується у статус «окупованої країни», яку негайно потрібно звільнити. Те, що при цьому, по суті, пропонується звільнити Україну від українців – не викликає у них ніяких рефлексій.
Формально в цій всій логіці є важлива логічна прогалина. Якщо українців не існує, якщо все населення країни – «росіяни з фрикативним Г», то тоді все, що відбувається на Донбасі – це громадянська війна. Але не громадянська війна українців з українцями, а вже громадянська війна росіян із росіянами. Яка ведеться руками зокрема і Москви. Але навіть з цією думкою – що випливає з їх картини світу – вони теж не погодяться.
Уперше за багато років на зміну «українцям» і «хохлам» потроху починають приходити «укри»
Утім, певні зрушення все ж є. Тому що вперше за багато років на зміну «українцям» і «хохлам» потроху починають приходити «укри».
Це важлива тектоніка. Тому що специфіка самовідчуття Росії в тому, що вона – в уявленні більшості населення – живе в колі ворогів і невеликого буфера «своїх» держав. До недавнього часу Україна потрапляла до другої категорії. Там жили непогані в цілому, але недалекі «малороси». Трохи більші бузотери, ніж «білоруські бульбаші», але в цілому – зрозумілі й доступні. Хитрі, але пісні мелодійні. Скупенькі – але гостинні. Їх можна було поплескати по плечу і по-дружньому назвати «хохлами». А тепер там живуть суцільно «укри» і «карателі». Тобто з другої групи Україна прямо перекочувала в першу.
І в цьому, мабуть, і полягає ще один підсумок останнього року – по інший бік російсько-українського кордону все менше риторики про те, що «вони такі ж як ми, тільки морди незнайомі». Ні, тепер вже не такі ж. Тепер чужі, ворожі, незрозумілі.
Світ одноногих і одноруких людей для Росії відтепер починається одразу південніше Бєлгорода.
Павло Казарін, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
