Київ – Майже рік тому – 20 березня Державна дума Російської Федерації ратифікувала «договір про приєднання Криму до складу Росії». Єдиним депутатом російського парламенту, який проголосував проти цього рішення, став Ілля Пономарьов – член фракції «Справедлива Росія» й один з лідерів «Лівого фронту». У вересні російські пристави наклали арешт на майно опозиціонера і заборонили йому перетинати кордон у той час, як він перебував за межами країни. Зараз він живе в США і не має можливості в'їхати в Росію. Напередодні річниці анексії Криму Пономарьов відвідав Київ, де з ним зустрівся кореспондент Крим.Реалії. Під час бесіди політик спрогнозував, як розвиватиметься ситуація на півострові, і дав оцінку діям української та російської влади.
– Ілля, через рік після анексії Криму ви не пошкодували про те, що проголосували проти приєднання півострова до Росії?
– Безумовно, ні. Тому що, на жаль, я виявився правий. Мотив, за яким я не голосував – це неминуча війна, кров, насильство, сварка між російським і українським народами надовго. Все це відбулося. На жаль, збулося саме те, що було передбачене. Тоді всі в Росії говорили: «Та ні, нічого цього не буде. Якраз навпаки, те, що ми зробили, – це гарантія того, щоб не було війни». Казали, що це захист від міфічних натовських військ. Зараз ми саме стоїмо на порозі того, щоб були і натовські війська, і все інше. Скільки тисяч людей вже загинули, і скільки ще загине...
– Раніше ви говорили про те, що для Путіна анексія Криму – це іміджевий проект, за допомогою якого він намагається вирішити свої внутрішньополітичні проблеми. Через рік, чи можна сказати, що це завдання йому вдалося?
– Поки, звичайно, вдалося. Ми ж бачимо рівень підтримки цієї політики, хоча я не вважаю, що це рівень підтримки особисто Путіна. Коли людям ставлять інше питання – чи хотіли б ви, що б він залишився на наступний термін, «так» відповідає половина від тих, хто зараз каже, що підтримують його політику. Але, безумовно, у нього не було й цього до того, як почалася ця авантюра. Пройде час, і це розсіється, а ворожнеча, яка була створена між Росією та Україною, залишиться надовго. І потрібно дуже багато зусиль для того, щоб її загасити.
– Наскільки сильними, на ваш погляд, є економічні наслідки для Росії у зв'язку із санкціями Євросоюзу і США, які стали відповіддю на анексію Криму та війну на Донбасі?
– У Росії серйозні економічні складності. Я б не сказав, що ці економічні складнощі викликані санкціями. Вони санкціями посилені поза всяким сумнівом. Але викликані вони швидше некомпетентністю нашого власного уряду, і почалися вони навіть до анексії Криму. Вони почалися наприкінці 2013 року і пов'язані винятково з внутрішніми економічними причинами. У мене таке відчуття, що наші економіки змагаються одна з одною, яка з них впаде сильніше. Всі ці дії принесли багато проблем і для вас, і для нас.
– Весь рік Росія активно вливала гроші в Крим, в зарплати бюджетникам, соціальні виплати, інфраструктурні проекти. Чи буде цей курс припинений? Чи почнеться урізання витрат на Крим і кримчан?
– Я не можу сказати, що були якісь супермасштабні вливання. Те, що було обіцяне, здебільшого залишилося на папері. Поки немає ні будівництва мосту, ні модернізації інфраструктури. Швидше були зроблені кроки для того, щоб просто синхронізувати соціальні стандарти з російськими. Але треба розуміти, що підвищення зарплат, яке сталося, наприклад, у бюджетній сфері, йшло на тлі різкого зростання цін на продукти харчування. Жителі Криму швидше від цього втратили, ніж виграли. Є категорії населення, які швидше виграли, як завжди, але більша частина населення швидше втратила. Тим не менш, це ще не перетворилося на глибоке розчарування, тому що ця патріотична хвиля ще триває. Я думаю, має пройти ще півтора-два роки, перш ніж люди почнуть робити політичні висновки.
– Ці політичні висновки до наскільки серйозних наслідків можуть призвести? На ваш погляд, питання територіальної приналежності Криму – це питання вирішене на довгі роки, чи ситуація може розвиватися більш динамічно?
Малоймовірно, що Путін в найближчий рік залише свій офіс у Кремлі. Але я вважаю, що кінець 2016-го – 2017-й рік стануть зламним моментом для цієї влади в Росії
– Я вважаю, що в короткочасній перспективі, звичайно, є те становище, яке є зараз. Хоча б тому, що малоймовірно, що Путін в найближчий рік залише свій офіс у Кремлі. Але я вважаю, що кінець 2016-го – 2017-й рік стануть зламним моментом для цієї влади в Росії. Після цього, до питання Криму треба буде повертатися. А от з яким фоном ми будемо до цього повертатися, залежить від економіки, перш за все.
Я, як людина лівих поглядів, поважаю право націй на самовизначення. Але має бути чесний референдум, чесні питання за тим законодавством, яке в той момент існувало в Україні, а не за законодавством країни, яка виступила агресором у цій ситуації. Є в світі приклади – наприклад, Шотландія. Людям поставили питання, два роки йшла активна дискусія. Були дуже подібні шанси на те, щоб Шотландія відокремилася або залишилася у складі Великобританії. Але зрештою розум взяв гору, і зберігся статус-кво. Я вважаю, що такий процес обов'язково треба виконати, щоб ніхто один одного потім не звинувачував в односторонніх діях. І коли влада в Росії зміниться, ми обов'язково це зробимо.
– Ми – це Росія чи Україна? Або і Росія, і Україна разом?
– Ми – це нова російська влада.
– Тобто ви, як і Михайло Ходорковський, вважаєте, що Росія має провести ще один референдум в разі зміни влади, а не просто віддати те, що забрала?
– Я вважаю, що технічно цей процес просто неможливий. Ходорковський, так само як і я, говоримо абсолютно однаково, що це незаконне захоплення чужої території. І він, і я вважаємо, що Крим – це українська територія. Я вважаю, ситуацію неможливо нормалізувати без того, щоб залучити до цього все населення Криму і дати можливість чесно проголосувати, а не так як це було минулого разу – на багнетах.
– Наразі в кримських і російських в'язницях утримується низка політичних в'язнів-громадян України, які жили в Криму і виступили проти анексії півострова. Це кінорежисер Олег Сенцов, антифашист Олександр Кольченко, заступник голови Меджлісу Ахтем Чийгоз та інші. На ваш погляд, яка перспектива у цих кримінальних справ? Чи є шанси на те, що за певної активної діяльності України та світової спільноти їх звільнять. Чи це заручники, за яких Кремль триматиметься, щоб залякувати решту населення?
– Кремль – це влада, яка має бандитсько-мафіозний характер. Ви дуже правильне слово сказали – заручники. Нічого просто так не робиться. Я зараз допомагаю українській діаспорі в штатах та інших країнах вести глобальну кампанію за звільнення Надії Савченко. Це гостре питання, тому що там реально стоїть питання життя і смерті людини. Ми бачимо, як Росія, на жаль, використовує це для торгівлі. Ми бачили, як питання Савченко використовувалося для торгівлі під час обговорення, чи позбавляти Росію, чи не позбавляти слова в ПАРЄ. Напряму наша делегація сказала – ви нам поверніть слово, а ми у відповідь звільнимо Савченко. Ось заради цього і тримають таких людей у катівнях, щоб виторговувати собі ті чи інші поступки. Я вважаю, що це абсолютно недостойна поведінка. Це ганьба для великої країни, на чолі якої люди, що мислять таким чином.
– Як ви оцінюєте політичну ситуацію в Україні та підсумки роботи нової влади?
– Я вважаю, що це ви маєте оцінювати свою владу. Я, що називається, приватна особа. Мені здається, що можна було зробити значно більше, діяти набагато рішучіше і провести оновлення набагато глибше.
Але є низка людей в нинішній системі влади в Україні, яких я знаю як хороших професіоналів, які можуть досягти результату. Але не окремі люди вирішують, а вирішує система, яка вибудовується. Найбільше моє побоювання – це наскільки глибоко реформується система в цілому.
– Тобто побоювання?
– Мені здається, що глибина реформ поки недостатня. Говориться, що реформа ще тільки починається, і вона буде розвиватися. Як кажуть, поживемо побачимо. Але поки це головне питання, яке ставлять іноземні інвестори. Навіть ті, хто не боїться війни, кажуть, що з війною все розуміють і готові ризикувати, але готові ризикувати, якщо влада в Україні нас хоче. І якщо для нас є хороша податкова система, якщо у нас не будуть вимагати хабарі, якщо нам будуть допомагати, якщо влада дійсно хоче піднімати економіку, а не просто вичавлювати соки з тієї коняки, яка не сьогодні завтра помре.
– Хотілося б дізнатися також вашу думку і прогнози з приводу війни на Донбасі. Укладені нові Мінські угоди, проте сепаратисти взяли Дебальцеве і продовжують наступ у цьому напрямку. На ваш погляд, чого хоче Путін у цей момент? Чому продовжується наступ, незважаючи на укладення перемир'я?
– Я вважаю, що наступ триватиме й далі. Я від самого початку сказав, що вважаю ці угоди дуже короткоживучими, тому що, на мій погляд, це обман. Це потрібно для піару всім сторонам, які беруть участь у цій угоді. Це потрібно і Заходу, щоб звітувати перед своїми виборцями. Це потрібно і Путіну.
А насправді стратегія Путіна – просто чекати. Оцінка дій українського уряду в Москві полягає в тому, що цей уряд не справляється зі своїми обов'язками, що криза буде поглиблюватися і неминуче призведе до суспільного невдоволення і падіння цього уряду.
У Путіна ж немає завдання завоювати Київ, немає завдання дійти сюди військами. Є завдання поставити лояльних собі людей при владі в Києві через падіння і тим самим довести, що революція не може бути успішною. Це його головне послання російському народу.
– Тобто, на ваш погляд, у нього немає чіткої військової стратегії, і він діє залежно від того, що дозволяє кожна конкретна ситуація?
– Звичайно. Він буде використовувати будь-яке перемир'я для перегрупування сил. Я впевнений, що дуже ймовірно, що буде наступ на Маріуполь. Захід, як завжди, висловлюватиме глибоке занепокоєння. І такими постійними відкусюваннями території, поки вся територія Донецької та Луганської областей не буде під контролем, зупинка неможлива. Якщо буде подальший розвиток ситуації, тоді вони п'ять разів подумають. Але ніякого стопора в тому, щоб дійти до кордонів цих областей у Росії точно немає.
– Як ви думаєте, чи існує все-таки план прорубати коридор до Криму?
– Я думаю, що як у будь-якого генштабу такий план існує і прорахований. Але я дуже невисоко оцінюю ймовірність того, що це буде реалізоване. Така ймовірність, безумовно, є. Але що буде сигналом, щоб це почати реалізовувати? Якісь особливі складності у Криму чи поставки зброї зі США в Україну, або просто якась внутрішньоросійська криза? Це може бути що завгодно.
Зараз домінує «партія миру» – умовного миру через падіння українського уряду. І вона досить правильно говорить, що якщо буде вторгнення у суміжні області, то це тільки повторно консолідує українське суспільство і тим самим врятує український уряд. А якщо цього не робити, то буде повторюватися чеченський сценарій, коли суспільство буде готове махнути рукою і сказати – так чорт з ним з цим Донбасом, нехай котиться, головне щоб все заспокоїлося, і люди зайнялися економікою.
