Рубрика «Погляд»
Україна поводиться з Кримом як закомплексований підліток. Вона робить те, чого робити не варто, і не робить того, що варто було б. У підсумку, вона виглядає, як мінімум, по-ідіотськи.
Давайте розберемося. Може Київ відвоювати Крим? Ні, не може. Півострів став для Москви головним доказом того, що Росія – імперія, а тому вона буде наполягати на своїй спробі утримати Крим до останнього.
Може України впливати на політику Росії в Криму? Практично ні. Починаючи з березня 2014-го року звичні всім дипломатичні механізми перестали працювати. Забудьте про ЄСПЛ і ПАРЄ – Україна не може захищати своїх громадян на півострові. Ритуальні заяви та ноти протесту не мають практичної цінності.
Потрібно Україні використовувати кримський фактор у своїх цілях? Безумовно. Тим більше, що це цілком їй під силу. Але для початку треба визначитися, які в України цілі щодо Криму. А ось тут можливі два варіанти.
Перший сценарій люблять «голуби». Ті самі, які вірять в soft power і вважають, що Київ має боротися за уми і серця жителів півострова. Цей варіант передбачає збереження тісних коопераційних зв'язків, продовження поставок продуктів, електроенергії та води. Його логіка полягає в тому, що рано чи пізно Росія під тиском обставин може погодитися на перегляд статусу півострова – і тоді, на випадок повторного референдуму, Україні важливо мати в Криму лояльне до себе ставлення.
Другий сценарій – цей той, за який голосують «яструби». Він жорстокий і практичний: повна блокада Криму і торг з Москвою за кожен кілограм продуктів і кіловат електроенергії. Його логіка в тому, що Кремль має відчути, як дорого обходиться «російський статус півострова» – адже Крим цілком залежить від поставок з материкової України. Якщо ввести блокаду Криму, то Москві доведеться доставляти товари зокрема й авіарейсами – Керченська протока взимку через шторми нерідко закрита для судноплавства. У цьому варіанті боротьба за уми кримчан стоїть на другому місці. Прихильники підходу вважають, що витримати конкуренцію з російським телебаченням практично неможливо.
Про ці сценарії – так само як і про ступінь їх ефективності або етичності – можна сперечатися. Але ті кроки, які сьогодні здійснює Київ, не вписуються ні в один з них.
Наприклад, Київ заборонив залізничне і автобусне сполучення з півостровом. Під приводом того, що з Криму можуть в Україну потрапити «терористи». При цьому автомобільне сполучення збережене. За фактом, скасування транспортного сполучення б'є саме по лояльному населенню півострова. Кримські силовики і чиновники в Херсон не поїдуть в будь-якому випадку – через побоювання бути затриманими на кордоні. Ті, хто їздять на материк – це звичайні громадяни, які відвідують родичів. При цьому Україна продовжує поставляти в Крим продукти – з боку Херсона стоять багатокілометрові черги фур. І який в цьому всьому сенс?
За фактом, заборона потягів та автобусів створює для України лише іміджеві витрати, не надаючи ніякого практичного ефекту. А поставки продуктів знижують витрати для Москви в питаннях забезпечення Криму продуктами. З точки зору «яструбів» потрібно чинити навпаки – зберігати транспортне сполучення і вводити торгові обмеження. З точки зору «голубів» – дозволяти те й інше. Але нинішня комбінація нераціональна і шкідлива.
Україні час визначитися, на що вона збирається робити ставку при поверненні Криму
Україні час визначитися, на що вона збирається робити ставку. Якщо вона вважає, що в майбутньому статус півострова визначить його населення, то їй важливо заручитися підтримкою кримчан. По максимуму розширювати лояльну аудиторію. Доводити, що саме від її доброї волі залежить добробут півострова.
Або ж Київ може вибрати другий варіант і почати доводити Москві, як дорого їй обійдеться повноцінне утримання півострова. У цьому разі Київ може ухвалити рішення, що роль півострова – бути гирею на ногах російської економіки, через яку їй доведеться витрачати все більше зусиль, щоб залишатися на поверхні. І тоді всі дії України будуть спрямовані на те, щоб півострів став причиною як непрямих втрат російського бюджету (у вигляді санкцій), так і прямих – у вигляді витрат на утримання Криму.
Поки що у Києва немає навіть дипломатичної позиції щодо Криму. Так, після анексії півострова, західні санкції були дуже локальними: вони торкнулися лише 73 осіб і конфіскованих українських держпідприємств на півострові. Тоді ж захід відмовився від ідеї «Південного потоку», заборонив своїм посольствам в РФ видавати кримчанам візи і скоротив фінансування спільних проектів. А ось системні санкції проти російської економіки були запущені лише наприкінці липня – коли війна на Донбасі палала щосили.
Чи означає це, що в разі заморожування конфлікту на Донбасі, санкційний пакет щодо Росії знову скоротиться до кількох десятків осіб і компаній? І що «донбаська» частина санкцій ніяк не пов'язана з долею півострова? Київ не може чинити тиск на російську економіку, але він може лобіювати свої інтереси в колі тих, кому це під силу. Але перед цим, йому слід визначитися зі своєю власною стратегією.
Поки що у офіційного Києва з приводу півострова ніякої чіткої позиції немає. Все обмежується ритуальними словами про те, що Крим залишається частиною країни. Єдине, що зробила Україна – це оголосила півострів вільною економічною зоною. Фактично, це означає лише те, що тепер там можна займатися бізнесом і не платити податки. Гучні й тривалі оплески.
Павло Казарін, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
