Рубрика «Погляд»
«Росію треба притягнути до суду за злочини проти людства». Статтю під таким заголовком опублікувала днями «Вашингтон пост». Самі собою такі заклики не новина. Новина – підпис під статтею. Її написала Пола Добрянські, яка служила в уряді при п'яти президентах і закінчила свою кар'єру на посаді заступника держсекретаря США. Вона залишається видатним представником вашингтонського політичного істеблішменту і сприймається Києвом як неофіційний лідер «українського лобі» в Америці.
Без сумніву, стаття Поли Добрянські несе на собі сліди дискусій, які велися і ведуться в кабінетах високопосадовців США. Питання може стояти і більш широко: що робити з диктаторами? – І в більш вузькому сенсі: якою буде зрештою доля Володимира Путіна та його клевретів? Чи повинні вони нести покарання за скоєні ними злочини?
Російський ліберальний дискурс не має сумнівів. Опозиційні публіцисти і блогери впевнені, що Путіна чекає Гаага, тобто Міжнародний кримінальний суд. Але міжнародне право тим і відрізняється від хаосу і беззаконня, що передбачає сувору процедуру. За нині чинною процедурою притягнути Путіна до відповідальності жодним чином неможливо. Ні Росія, ні Україна, ні США не визнають над собою юрисдикцію Гаазького суду: вони не ратифікували відповідний договір, Римський статут.
Мінська угода передбачає «помилування й амністію... осіб у зв'язку з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької та Луганської областей України». Цікаво, чи підпадають під цю амністію Путін і його підлеглі?
Добрянські вважає, що вихід з положення все ж існує: Україна вже надала суду в Гаазі право розслідувати злочини режиму Януковича, скоєні на її території з 21 листопада 2013-го до 22 лютого 2014 року. На думку Добрянські, Київ може розширити цей мандат, поширивши його на період військових дій на сході України. Тут, однак, нова колізія: в основному тексті Римського статуту відсутнє визначення агресії, хоча вона і названа серед злочинів, що підпадають під юрисдикцію Гаазького суду. Визначення було погоджене лише в 2010 році, причому країни-учасники домовилися: це доповнення набуде чинності лише після 1 січня 2017 року. Агресія, виконана раніше цієї дати, непідсудна Гаазі.
Але ж крім агресії можна розслідувати військові злочини і злочини проти людства: умисні напади на цивільні об'єкти, жорстоке або таке, що принижує людську гідність, поводження з полоненими, утримання заручників, страти без суду. Саме цим і пропонує зайнятися Пола Добрянські.
На це підуть заперечення: можливості Гаазького суду вкрай обмежені, особливо якщо йдеться про притягнення до відповідальності чинного главу держави. Такі прецеденти вже є. 21 липня 2008 року Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт президента Судану Омара аль-Башира за звинуваченням у геноциді. У березні 2013-го звинувачений у злочинах проти людства кенійський політик Ухуру Кеніата був обраний президентом Кенії. У першому випадку справа залишається відкритою з позначкою «звинувачений ховається від правосуддя», в іншому – звинувачення зняті.
Так що ж робити з диктаторами? Чи не простіше укладати з ними угоду, домагатися їх добровільного відходу в обмін на імунітет від кримінального переслідування, ніж загрожувати неминучим судом, змушуючи відстрілюватися до останнього патрона і множити жертви? Приклади є. Президент Гаїті Жан-Клод Дювальє і президент Філіппін Фердинанд Маркос, поступаючись тиску Вашингтона, в 1986 році залишили свої посади і вирушили у вигнання. Обидва були евакуйовані американськими ВВС. Дювальє було відмовлено у притулку в США, і він з усіма своїми мільйонами оселився на французькій Рив'єрі. Маркос прожив решту своїх років на Гавайях, і теж не в тюремній камері. Нарешті, можна згадати звернення президента Буша-молодшого до Саддама в прямому ефірі. Охочі прихистити іракського диктатора країни були.
За дивним, але, можливо, не випадковим збігом обставин стаття Поли Добрянські з'явилася на сайті «Вашингтон пост» через кілька годин після підписання в Мінську угоди про припинення вогню. Один із пунктів цього документа передбачає «помилування й амністію... осіб у зв'язку з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької та Луганської областей України». Цікаво, чи підпадають під цю амністію Володимир Путін та його підлеглі?
Володимир Абарінов, вашингтонський оглядач Радио Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радио Свобода
