На п'ятій сотні я збиваюся з рахунку. Вантажні фури з боку України розтягнулися на кілька кілометрів – водії стоять по чотири доби, щоб провезти товар на півострів. Химерно матюкаючись, вони кажуть, що ще недавно термін очікування доходив до тижня. За час простою екіпаж вантажівки «проїдає» сто доларів і спалює до 200 літрів солярки. Утім, судячи з усього, гонорар покриває витрати – ніхто від поїздок до Криму не відмовляється.
Черга з легкових автомобілів менша в десять разів – наша машина виявляється 43-ю. Самотня місцева заправка б'є рекорди – без повного бака і запасу провізії робити тут особливо нічого. Прикордонники – українські та російські – втомлені, але коректні: причина простою не в них, а в обставинах: пляшкове горлечко двох КПП не може впоратися з напливом тих, хто хоче зустріти Новий рік на півострові.
Ворота Криму
Прямо перед КПП на вітрі слухняно стоять пішоходи – вони просять у проїжджаючих машин підсадити їх на час перетину кордону. Втім, експериментують таким чином лише ті, кого на тій стороні кордону чекає машина.
Ми проходимо кордон за 8 годин. Алгоритм його перетину в обох випадках однаковий: надаємо паспорт, документи на машину (водійські права нікого не цікавлять), митник дивиться в багажник і на заднє сидіння. Українські паспорти з кримською пропискою – найкращий документ: володарів «материкової» української прописки росіяни просять заповнити міграційну карту. При цьому моєму сусідові-кримчанину, який написав навесні відмову від російського громадянства, міграційну не видають: «їдь так». Він запитує про те, чи випустять його з Криму в січні – якщо у нього немає російського паспорта. Митник втомлено каже, що випустить без проблем. Те ж саме він обіцяє і тим водіям, які не стали змінювати на своїх авто кримські номери українського зразка на російські.
Уже в нейтральній зоні (смуга між українським і російським КПП) приходить новина про те, що Київ скасував автобуси і потяги на півострів. Це означає, що вже наступного дня всі кинуться штурмувати Крим на безальтернативних тепер «легковиках». І це значить, що нам – тим, хто встиг перетнути кордон сьогодні – страшенно пощастило.
Кому пробка, а кому мати рідна: на узбіччях стоять «мобільні кухні», які продають харчі й чай. Одна машина навіть зуміла пробратися в нейтральну зону між КПП. Втім, розлютитися на них толком не виходить: чай продають за цілком божеськими цінами: 5 гривень (20 рублів) за склянку.
При цьому нейтральна зона – найневдаліше місце для простою: тут не працює мобільний інтернет. Український зв'язок сюди добиває вже погано, кримський – ще недостатній. Роль туалетів виконує узбіччя – тому вікна краще не відкривати.
Хто ховається в деталях
Кордон між Україною та Кримом сьогодні перетворився в зимовий аналог Керченської переправи. Саме тут стає зрозуміло, наскільки залежить півострів від українських товарів. «Швидкопсувних не веземо», – розповідає мені далекобійник, який зумів прорватися в нейтральну зону на четверту добу. «Хіба що дитяче харчування – але таких відразу пропускають», – додає він. Ми куримо біля бензовозу, затиснуті огорожами, автомобілями і втомлені байдужістю.
Номерні знаки тут лише українські – але з різних областей. Ті, хто в Криму отримав номери російського зразка, тепер стали «нев'їзними» для України. Втім, черги в сімферопольському ДАІ дозволяють не поспішати: заміна номерних знаків в Криму буде відбуватися і в 2015-му. Тому ті кримчани, які їздять на «материк», не поспішають з переоформленням.
Автореєстратори вимкнені – вимога прикордонників. Втім, знімати особливо нічого. Хіба що впадає в око те, наскільки російський КПП облаштованіший за український. Ще навесні росіянам дістався діючий пункт українського ДАІ – вони просто облаштували територію навколо. А українським прикордонникам довелося облаштовуватися з нуля – в чистому полі і без будь-якої відчутної інфраструктурної допомоги. Тому побутовий контраст впадає в очі.
Ідеальний спосіб почати розмову – виматюкатися. Ці емоції розуміють і поділяють тут усі. Водії фур неголосно пліткують про те, як Росія змінить правила в'їзду до Криму з нового року. Через годину з'ясується, що цього не знають навіть російські прикордонники.
Стратити не можна помилувати
У машині холодно – двигун заводимо лише для того, щоб пересунути авто. Годину тому прийшла новина про те, що Visa і MasterCard зупинили обслуговування карт в Криму. Обмінників о третій годині ночі не знайти, а тому, якщо рублями запастися не встигли, то заправки для вас – це недоступний оазис цивілізації. Економимо бензин, щоб дістатися до Сімферополя – це близько 150 кілометрів.
Реакція українського сегмента соцмереж на події найрізноманітніша. «Яструби» говорять про те, що транспортна блокада Криму запізнилася і треба було її вводити раніше. Вони пишуть про те, що раз вже Крим – окупована територія, то Україні не слід постачати її ні продуктами, ні електрикою, ні пасажиропотоками.
«Голуби» заперечують, що Україна і так не надає ніякої підтримки лояльному їй населенню на півострові, а тому все, що відбувається – лише виб'є ґрунт з-під ніг у симпатиків Києва. Вони пишуть про те, що нинішній статус Крим не безкінечний, а, значить, треба боротися за уми і серця тих, хто залишається на боці Києва. Окремо стоять прагматики – вони посилаються на офіційну версію заборони пасажирських перевезень, яка свідчить, що є ризик просочування з Криму в Україну диверсійних груп, і що скасування потягів та автобусів переслідує тактичну задачу в стратегічному протистоянні.
За цими розмовами кордон закінчується. Пританцьовуючи, російський прикордонник, якому ми даємо талон на в'їзд, питає – чи не залишилося у нас якихось українських журналів чи газет: йому явно нудно в кримського степу, який продувається всіма вітрами. Уже наступного дня кількість легковиків в черзі зрівняється з кількістю фур – на цьому тлі витрачені нами 8 годин виглядають як новорічний подарунок під ялинку. Попереду нас чекають сто п'ятдесят кілометрів дороги та мокрий сніг, який випереджає двірники.
Павло Казарін, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
