Коли в Росії говорять про те, що Донбас спалахнув через накопичені проблеми між заходом і сходом країни – це лукавство. Тому що точно за такою ж схемою може спалахнути будь-який російський регіон.
Після того, як Ігор Стрєлков розповів, що без його вторгнення Донбас жив би так само, як живе сьогодні Харків, російським прихильникам «Новоросії» доводиться шукати нові аргументи. Один з них нещодавно озвучив письменник Захар Прилепін. Він сказав про те, що Стрєлков, може, і кинув сірника, але не будь в регіоні сухого хмизу накопичених протиріч – вогонь так би і не спалахнув.
Цей аргумент викликає запитання. Тому що самі собою «накопичені протиріччя» є в найрізноманітніших регіонах світу, але в бойові дії вони переростають тільки при наявності чиєїсь безжалісної волі.
Коли в Росії говорять про те, що Донбас був приречений на війну з Києвом – це визнання того факту, що російські регіони приречені на війну з федеральним центром
Можна згадувати розколоту Бельгію, яка залишається цілісною лише тому, що її утримують рамки наддержавного Євросоюзу. Можна подивитися на досвід канадського Квебека, який неодноразово наполягав на власній незалежності й навіть намагався проводити референдуми про незалежність. Можна згадати, нарешті, відцентрові настрої в іспанській Каталонії, більшість жителів якої хочуть незалежності, але не можуть її знайти через особливості національного законодавства. Але ні в одному з цих регіонів протистояння між частинами не перейшло у формат бойових дій.
Міжрегіональні суперечності можна знайти абсолютно в будь-якій країні. Внутрішні окопи можуть бути глибокими і не дуже, релігійними та політичними, історичними та мовними. І коли в Росії говорять про те, що Донбас був приречений на війну з Києвом – це визнання того факту, що російські регіони приречені на війну з федеральним центром.
Той же Захар Прилепін в 2006 році написав роман «Санькя». Головний герой цього твору – активіст лівопатріотичного радикального руху Санькя Тішин. У сюжеті його конфлікт з державою загострюється, його катують у міліції, він радикалізується і зрештою разом з однодумцями (серед яких є і колишні міліціонери) захоплює резиденцію місцевого губернатора, після чого в місті вводять щось на зразок воєнного стану.
По суті, Прилепін ще вісім років тому описав той сценарій, за яким можна уявити собі «донбас» в якій-небудь російській глибинці. Причому глибинці депресивній, з високим рівнем майнового розшарування (а це властиве більшості російських областей), в якій обиватель хоче соціальної справедливості. Тому що достатньо в такий регіон надіслати свого «Ігоря Стрєлкова», щоб потім спостерігати, як палають чиїсь мерседеси і приватні володіння.
На сході України «варяги» розпалили конфлікт на міжрегіональному світоглядному ґрунті, а в російській глибинці спрацював би протест проти становості суспільства і соціального розшарування
Власне, щось подібне вже відбувалося в 2010 році, коли упродовж декількох місяців у Приморському краї шестеро чоловіків, які назвали себе «приморськими партизанами», нападали на міліціонерів і вбивали їх. У своїх відеозверненнях вони звинувачували МВС у беззаконні й говорили, що борються з беззаконням. Характерно, що після того, як вони були схоплені й засуджені, соцопитування «Левади-центру» показало, що 22% росіян їм співчували, а ще 3% схвалювали їхні вчинки. Крім того, виявилося що 34% росіян вважають «приморських партизанів» – «народними месниками», які свідомо виступили проти корумпованої влади, і лише 37% – злочинцями і бандитами.
Я вдивляюся в ці цифри і розумію, що будь-який російський регіон може перетворитися на Донбас. З тією лише різницею, що на сході України «варяги» розпалили конфлікт на міжрегіональному світоглядному ґрунті, а в російській глибинці спрацював би протест проти становості суспільства і соціального розшарування.
Ну а всі розмови про те, що «не було б Стрєлкова – хтось інший кинув би сірник», демонструють лише нерозуміння фізики суспільних відносин. Тому що суперечності, накопичені в суспільстві – це не бензин, який запалюється від будь-якої іскри, а тротил, для якого потрібна детонація. А детонація не може виникнути сама собою, її треба готувати заздалегідь.
Вся різниця між тим, що трапилося з «Донбасом» і не трапилося з умовною «Пензою» лише в тому, що Україна не експортувала нестабільність в Росію. А Росія в Україну – ще й як.
Павло Казарін, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
