Повідомлення про те, що Росспоживнагляд не пустив на територію Росії чергову партію продуктів з Білорусі, України, Фінляндії чи Польщі, нагадують зведення з фронтів. Причому з фронтів найбільш абсурдної війни за всю історію людства. І йдеться навіть не про те, що триває справжня війна між Росією та Україною, Росія вперто воює із власним населенням.
Щось схоже вже було в історії – Голодомори в Україні та Казахстані, в самій Росії, «розкуркулення», яке передувало їм. Більшовики майже сто років тому почали свій «історичний шлях» з експропріації, грабежів. Нинішні нащадки комісарів продовжують справу дідів і прадідів.
Населення величезної країни починає жити між холодильником і телевізором
Населення величезної країни починає жити між холодильником і телевізором, хоча вплив цих двох побутових приладів різний – один впливає на нижню частину тіла, інший – на верхню. Судячи з усього, вони як і раніше, як і всі попередні десятиліття, є головними в житті росіянина. І Кремль про це знає, маніпулюючи мозком і шлунком співвітчизників.
У Російській імперії до більшовиків жили такі селяни, які своєю працею заслужили прізвисько «куркулі». Ті, хто тримав господарство в міцному кулаці, міг і любив працювати, розширював і розвивав, як би зараз сказали, фермерське господарство і наймав інших селян на роботу. Селяни з нероб «куркулів» називали «мироїдами», «куркулями», «скупарями» або «скнарами». Дослідники по-різному пояснюють походження слова «куркуль», як запозичення з польської, тюркської чи естонської мов, а до появи на політичній арені більшовиків, «куркулі» стали класовими ворогами. Товариш Ленін, який сам ніколи в житті нічого не виробляв, почав створювати «радянську людину», виховану в ненависті до людей, які вміють працювати.
Більшовицька казка про «світле майбутнє» була розрахована на більшу частину населення, і в ній не було місця для «середнього класу»
Звичайно, «глитаїв» і «хапуг» ненавиділи завжди, ще до появи людей з червоними прапорами і намальованими серпами і молотами. Але як би не впливали традиції сварити заможних росіян, їх все-таки поважали і прагнули наслідувати. Заможні купці і промисловці, які починали як «куркулі», посилали дітей навчатися за кордон, будували маєтки в європейському стилі, змінили сюртуки й піддьовки на піджаки і смокінги, купецькі дружини і дочки – в крінолінах, поховали у скрині сарафани та кокошники. Більшовицька казка про «світле майбутнє» була розрахована на більшу частину населення, і в ній не було місця для «середнього класу». Ленін вирішив їх винищити, щоб не було прикладу заможності. Всеросійський староста Михайло Калінін, сам селянського походження, «куркулів» ненавидів лютою ненавистю.
«Куркулів» грабували до 1923 року. На підводах в супроводі революційних солдатів приїжджали комісари і експропріювали «надлишки», залишаючи прожитковий мінімум. З 1918 року більшовики вилучили у «куркулів» більше 50 мільйонів гектарів приватної землі. Потім комісари зрозуміли, що Радянську Росію стало нічим годувати і на п'ять років ввели нову економічну політику, НЕП. У 1928 році більшовики злякалися класового поділу селян і знову почали знищувати «куркульство». 30 січня 1930 ЦК ВКП (б) ухвалює постанову «Про заходи ліквідації куркульства як класу». Радянська влада вирішила створювати колгоспи, в яких не було приватної власності, а було все «радянське».
У січні 1930 року ЦК ВКП (б) оголосило про створення громадських, колективних господарств – колгоспів. Згідно з рішенням радянської влади, «куркулі» офіційно стають ворогами. За цією постановою ЦК ВКП (б), вони були розділені на три категорії: перша категорія – контрреволюційний актив, організатори терористичних актів і повстань, друга категорія – інша частина контрреволюційного активу з найбільш багатих «куркулів» і напівпани, третя категорія – решта «куркулів».
Результати колективізації жахливі. Загальна цифра загиблих у ці роки становить понад 8 мільйонів осіб
Результати колективізації жахливі. Тільки в Україні в 1932-33 роках жертвами Голодомору стали понад 6 мільйонів осіб. Тоді ж, у 1932-1933 роках, більше мільйона людей загинули від голоду в Казахстані. Загальна цифра загиблих у ці роки, зокрема й на Північному Кавказі, Південному Уралі та в Західному Сибіру становить понад 8 мільйонів осіб. Дивно, але комуністи мали пам'ятати, скільки людей загинуло під час Голодомору в Поволжі 1921-1922 роках – близько 5 мільйонів, від голоду в Казахстані в 1919-1922 роках загинули близько 1 мільйона осіб. Забули, продовжуючи знищувати приватну власність, замінивши природне бажання працювати «правом на працю». Одна з причин Голодомору перших років радянської влади – продрозкладка і знищення більшовиками приватної торгівлі.
Історик Віктор Кондрашин у своїй книзі «Голод 1932-1933 років. Трагедія російського села» написав, що «в контексті голодних років в історії Росії своєрідність голоду 1932-1933 років полягає в тому, що це був перший в її історії «організований голод». Багато сучасних російських істориків намагаються зробити приємне Кремлю, публікуючи «спростування» і «пояснення» з приводу українського Голодомору, практично не згадуючи жертв голоду в Казахстані. Навіть ця страшна трагедія стала приводом для маніпуляцій. Як, втім, і кількість жертв голоду в 1946-1947 повоєнних роках, їх було понад 1 мільйон.
Радянська влада в період першого Голодомору 20-х років вирішила «врятувати» країну вже традиційним способом – грабунком, а наступною жертвою стала церква. Радянська влада під приводом допомоги голодуючим вилучила тільки в 1922 році церковних цінностей на чотири з половиною мільйони золотих рублів. Власне, на покупку продовольства з них було витрачено близько один мільйон. Всі інші гроші були пущені на інші цілі, головним чином, на «розпалювання світової революції». В процесі церковної експропріації розстріляли велику кількість священиків і мирян, які намагалися захистити церкви від більшовицьких грабежів. Тільки в 1922 році було зафіксовано 1400 випадків кривавих зіткнень населення з більшовиками, які вилучали церковні цінності – золоті оклади, хрести, ритуальний посуд. Значна частка цінностей пішла на утримання партійного і радянського апарату. Саме в цей час співробітникам апарату були збільшені зарплати, різні види постачання. Частина золота і коштовностей була просто розкрадена, про що свідчать суди, які відбулися над співробітниками Гохрана.
Голод і нестача продуктів були вічними супутниками радянської влади
У післявоєнні роки прилавки радянських магазинів являли собою убозтво асортименту, а в лексиконі радянських людей міцно закріпилися слова і словосполучення – «дістати», «викинули сосиски», «в одні руки більше кілограма не давати». За Сталіна відкрили Єлісєєвський магазин, який став музеєм уявного добробуту радянського харчопрому, в якому продавці та м'ясники були одягнені в костюми і краватки. Але голод і нестача продуктів були вічними супутниками радянської влади. Хрущов намагався нагодувати населення кукурудзою, за Брежнєва розвиток отримали спецмагазини, де «отоваритися» могла номенклатура, а населення як і раніше давилося в чергах за розчинною кавою Дніпропетровського комбінату харчових концентратів. Решта радянських людей насолоджувалися кавовим напоєм «Літній» – з цикорію та ячменю.
З появою радянського телебачення жити в нестачі стало цікавіше. Людям розповідали про голодуючих американців, про величезні черги за продуктами в європейських країнах. Радянський народ став співчувати всьому світу, покірливо спостерігаючи, як КПРС надає інтернаціональну допомогу країнам Африки, Азії та Латинської Америки. Народ не знав, що допомога була військовою, а щоб зброї стало більше, то доводилося затягувати ремені, «діставати сосиски» і харчуватися сірими макаронами.
Країна з 1917 року жила подвійним життям, а з розвитком технологій, таке подвійне життя стало і віртуальним – у телевізорі говорили про те, що «такой страны не знаю, где так вольно дышит человек», а ця людина бігла рано вранці записуватися в чергу за згущонкою
Мужність радянського народу відображена у фольклорі того часу, який чомусь називали антирадянщиною. Але люди все одно жартували – самі над собою. Наприклад, в ходу був анекдот про те, що «у радянських жінок завжди є дві проблеми – що поїсти і як схуднути». Країна з 1917 року жила подвійним життям, а з розвитком технологій, таке подвійне життя стало і віртуальним – у телевізорі говорили про те, що «такой страны не знаю, где так вольно дышит человек», а ця людина бігла рано вранці записуватися в чергу за згущонкою. Повернувшись додому, вона у телевізорі знову бачила щасливі обличчя.
Путін напевно ж пам'ятає той час. І добре знає, що більшість росіян визначають своє ставлення до політики не тільки за тим, що є в холодильнику, а – що покажуть і про що скажуть у телевізорі. Їжа давно стала предметом регулювання політики. Так було в СРСР, традицію відроджує Путін: зниклі продукти, за версією телевізора – підступи світового імперіалізму.
Я насилу уявляв, що в Росії знову буде дефіцит і черги за гречкою та сіллю. І пов'язане це не з тим, що Обама захотів побачити російське населення голодним, а тому, що в Росії традиційно, з часів більшовиків маніпулюють достатком, звалюючи нестачі на когось.
Олег Панфілов, професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000–2010)
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
