Головна криза будь-якої мрії настає в той момент, коли вона збувається. Я вдивляюся в кримські новини і розумію, що саме з цим випробуванням доведеться зіткнутися півострову. Адже зараз там відбувається все те, про що більшість кримчан в тій чи іншій мірі говорили на кухнях останні чверть століття. Ну тобто мінус Україна, плюс Росія, мінус Меджліс, плюс мрія про відродження імперії.
Крим двадцять три роки жив з оборонною свідомістю. Його справжнє не було суб'єктним – воно було лише плацдармом для боротьби за світле майбутнє чи за повернення не менш світлого минулого. Півострів не хотів вдивлятися в мінливий світ навколо – півтонами нехтували, зате в честі були чорно-білі фарби.
Якщо ти живеш сьогоднішнім днем, то, як мінімум, прагнеш облаштовувати простір навколо себе. Тому що є розуміння, що ніякий чарівник з п'ятьмастами ескімо не прилетить і старіти тобі належить лише в тому, що створене тобою. А якщо живеш завтрашнім або вчорашнім, то починаєш нагадувати або лівого бомбіста, якими їх зображують у фільмах, або старого буркуна, в свідомості якого трава і дерева явно не відповідають ГОСТу.
У різний час біди півострова було заведено списувати на рахунок українців, кримських татар, американців, «донецьких», «київських», націоналістів. Голосування за Партію регіонів пояснювали тим, що вони хоч на словах виступають за Росію – на відміну від інших парламентських фракцій. Лояльність до «сучих синів» пояснювали тим, що вони так-сяк, але «наші». Але тепер прикидатися не треба.
У кримській «Держраді» – тотальна одностайність, столиця благоволить до півострова, опозиції немає ні в ЗМІ, ні у владі. Ось вона – уособлена мрія останніх двох десятиліть. І що тепер? Де закінчуються обставини, які заважали півострову жити добре, і починається сам Крим?
Крим отримав все, що хотів. Меджліс відсунутий і маргіналізований, представники ісламських течій виїхали, України на півострові більше немає. Чорноморський флот може не чекати 2017-го року, НАТО не прийде, а з Києва більше нікого не пришлють. У кримській «Держраді» – тотальна одностайність, столиця благоволить до півострова, опозиції немає ні в ЗМІ, ні у владі. Ось вона – уособлена мрія останніх двох десятиліть. І що тепер? Де закінчуються обставини, які заважали півострову жити добре, і починається сам Крим?
Біда в тому, що пекло – як і рай – це не точка на карті і не обставини. І те й інше – завжди всередині. Нагадує ілюзію про те, що достатньо переїхати або розлучитися, щоб почати жити так, як хочеш. А це не так.
Йдеться навіть не про те, чи буде Росія вкладати в Крим, давайте припустимо, що вітрину тут і насправді почнуть споруджувати. Але це тільки в фільмах герої їдуть на захід під фінальну пісню в супроводі титрів. Життя не дискретне – у будь-якої реальності є плюси і мінуси. Просто раніше ці мінуси завжди можна було для себе виправдати. А тепер?
Корупція, відкати, сваволя, байдужість, соціальне розшарування, зростання цін – список того, що не залежить від кольору прапора, можна продовжувати довго. Але раніше було, як мінімум, уявлення про те, хто несе за це відповідальність. А тепер – хто буде сприйматися як джерело бід? З ким стануть пов'язувати відтермінування початку нового золотого століття?
Крим занадто довго жив із самовідчуттям Д'Артаньяна, а тепер історія вимагає зміни самовідчуття
Питання насправді риторичне – призначити винним знову можна Київ чи місцевий «контрреволюційний елемент». Але проблеми це не вирішить: Крим занадто довго жив із самовідчуттям Д'Артаньяна, а тепер історія вимагає зміни самовідчуття.
І може виявитися так, що жити без обставин, які пояснюють невдачі, буде складніше. Тому що виявиться, що в під'їздах пісяє не Ярош, лампочки б'є не СБУ, а хепі-енд – доля телевізійних ситкомів. Тільки змиритися з цим розумінням буде складніше, тому що звинувачувати більше буде нікого.
Павло Казарін, московський оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
